Про суверена, що навчається

12 октября 2012, 21:49
юрист
0
255

Про народ і владу, про радянського розливу народовладдя, про громадян і владу як складові демократії

Гуляє така версія, за якою опозиції невигідно формувати уряду у разі навіть якщо вони (гіпотетично Батьківщина+УДАР+Свобода) отримають більшість у парламенті.

Така позиція обґрунтовується рецесією в економіці після парламентських виборів і нездатністю упоратися з її наслідками, не говорячи про можливість упровадження структурних економічних реформ...

Міркування ніби в стилі: аби трупи ворогів пропливли в Дніпрі, а своє вже взяти на президентських виборах 2015 року...

У цій якби логіці приховується декілька помилок.

По-перше, видно інфантильність політичного процесу, якого фактично не існує. Адже метою політики у власному сенсу є досягнення суспільного блага, -- інше слід розглядати як політиканство. Це також означає нездатність брати на себе всю повноту відповідальність -- політична активність передбачає забезпечення політичних воль у рамках певної ідеології, спираючись на певні структури та процедури.  У цьому відношенні чинна влада також скоріше нагадує прийняття владних рішень як родинної справи, що немає нічого спільного із політикою як одного із ключового предмета конституції. Я вже не буду говорити про верховенство права, згідно постулатами якого держава є вищим ступенем організації суспільства, спрямованого на повне забезпечення прав людини.

По-друге, відчувається зневіра в інститут народного представництва, а влада народу трактується суто у радянському стилі і на думку багатьох має спиратися на плебісцитарні форми. Тобто народ ніби має приймати всі рішення безпосередньо. 

Однак це не відповідає природі речей. Адже процес здійснення влади -- це питання якості владних рішень. У силу цього нерозуміння природи представницького мандату депутатів просто вражає.

За результатами парламентських виборів депутат набуває повноважень, якими він наділяється у силу соціального контракту, який формалізований через конституцію. З тих  пір депутат має діяти в інтересах всього народу, а не лише власного корпусу виборців. Схильність до реалізації пребаганок лише власного електорату має наслідком поразку на чергових парламентських виборах з боку депутата.

Отже, і сама влада, уряд, є невід'ємним елементом демократії; без уряду, який спирається у своїй діяльності на інституції і процедури, сучасна демократія немислима. Тому й виникає питання якості владних рішень відповідно до вимог верховенства права, іншими словами -- забезпечення прав людини. 

Схильність до плебісцитарних форм прийняття владних рішень є підміною понять у системі демократії. При таких умовах складно приймати розумні і розсудливі рішення, що є основною сучасної демократії. Адже сучасне трактування демократії  базується на балансі інтересів більшості меншості, тобто на повазі прав людини і основоположних свобод.

Тому держава є невід'ємним складовим інститутом сучасного вільного демократичного порядку... Якщо держава не спроможна виконувати такі функції, то існує очевидний розрив між владою і народом і влада стає непідконтрольною. Гіпотетична відмова опозиції  у разі виграшу парламентських виборів у формуванні уряду - це і є шляхом остаточного згортання демократії, оскільки це може стати відвертим нехтуванням волі народу, вираженої на виборах і згортанням контролю над владою.

По-третє, Конституція України є інституціонально слабкою щодо захисту демократії. Зокрема, обмеження права на об'єднання є радянськими за своїм змістом, вони майже повністю скальковані із радянської конституції 1977/78 р. Натомість розмито процедури визнання політичних партій нацистського, фашистського, комуністичного та іншого ксенофобського типу антиконституційними та їх розпуску. Відсутня процедура інтерпеляції щодо уряду, що ускладнює парламентський контроль над урядом.

Насамкінець влада президента надмірно сакралізується. Хоча емпіричний досвід європейських країн свідчить, що окрім Франції президенціалізм у такій формі є вкрай неефективними і не сприяє якісним і поступальними реформам у суспільстві.

Отже, основним наслідком цих парламентських виборів є питання поновлення парламентаризму або його остаточної ліквідації в Україні...

Ці вибори засвідчать ступінь відповідальності перед народом осіб, які б мали стати політиками... Бо в означеній системі координат немає сенсу включатися у боротьбу за представницькі мандати, оскільки це є ніщо іншим як дискредитація інституту народного представництва.

Нарешті тепер наявна ситуація суверена, який навчається демократії...

Або відмови від належного народові суверенітету...

А суверен має бути здатним до захисту своєї повноти влади... Інакше немає народу, а лише населення.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.