Країна жебраків і крадіїв

14 октября 2012, 15:28
0
442
Країна жебраків і крадіїв

„Незалежна“ Україна як вона є — без прикрас та ілюзій, країна, яка вже вкотре практично прогавила свій шанс


У одному сучасному телесеріалі один з героїв, такий собі Карпов, в одному з епізодів якось сказав: „Є речі пострашніше смерті“. Важко собі навіть уявити, наскільки він в дійсності правий. Коли людину вже вбили, їй нічого більше зробити не можна. Навіть наруга над мертвим тілом — це вже не для вбитого — це для тих, хто ще залишився живим. А от живим…

Сьогодні найбільш тяжким звинуваченням радянського комуністичного режиму звучить звинувачення у знищенні мільйонів людей. Безумовно, це дійсно страшний і жахливий злочин — мільйони людських життів заради примари майбутнього, яке в дійсності виявилось аж ніяк не таким безхмарним і щасливим, яким його „творцям“ видавалось. Але цей злочин вже належить минулому, і яким би він страшним не був, не можна жити лише його засудженням (історія пістрявить численними злочинами, кожна країна і кожний народ має свої „скелети у шафі“) — з минулого треба робити відповідні висновки, але дивитись треба у майбутнє.

А от інший злочин, злочин проти сучасності і майбуття, і по сьогодні залишився поза увагою. І злочин цей набагато, набагато гірший і страшніший. І полягає він у тому, що душі мільйонів решти живих перетворили на душі рабів і жебраків.

Найстрашнішим у діяннях цього режиму було навіть не те, що за нього було знищено мільйони, а те, що за цього „прогресивного“ „способу виробництва“ на основі  „передової“ ідеології людина праці, в інтересах якої творилось  „світле майбуття“, стала ще біль пригніченою та безправною, ніж до цієї  „реалізації“ її суспільного інтересу. Вона повинна була „сумлінно“ працювати „на суспільство“, а воно, це „суспільство“, може, і дасть їй якийсь добробут або ж якусь його подобу (і саме в цьому полягає дійсна сутність комуністичного лицемірства: „від кожного — по здібностям, кожному — по потребі“, тобто рабство з одного боку і жебрацтво з іншого).

Людина (людина праці!) не могла мати пристойного житла — його „безкоштовно“ (а де буває „безкоштовний сир“, відомо добре) надавала держава, але дочекатись цього ця людина могла приблизно років за тридцять, тридцять років сумлінної праці! — тоді, коли, власне, життя її вже минуло і це благо їй не дуже вже і потрібне (а відтак головного — відповідного відтворення наступного покоління — вона так досягти і не могла). Вона не могла пристойно заробити — куди б вона не пішла, скрізь одна і та ж сама мізерна „заробітна плата“ (а в дійсності —  жебрацька подачка, якої ледь вистачає на найнеобхідніше.

І так на кожному кроці — від кожного — все, кожному — як доведеться. Ні, звичайно, при цьому декому перепадало набагато більше і набагато краще, ніж решті інших, і саме заради цього все це в дійсності і робилось. Як тоді казали, всі були „рівні“, але дехто був „більш рівний“ („все в імʼя людини, все для блага людини — і ми знаємо імʼя цієї людини“ — народна творчість безпомилкова).

Але цього їм, цим „більш рівним“, врешті здалося замало — захотілось „західного“ добробуту (незважаючи на „передову ідеологію“ і „прогресивний“ спосіб виробництва, дійсного добробуту досягти так і не вдалося — щось у цій „ідеологіі“ і цьому „способі“ було-таки не так). І саме заради цієї „мети“ і розтягли Велику державу і обікрали її населення (ще й Нобелівською премією дехто розжився!; чого вона після цього варта — це інше питання). Спочатку побоюючись, нерішуче і соромливо („ваучери“, „хатинка“, „усього лише“ Чорноморське пароплавство), а затим все нахабніше і нахабніше — ніхто ж за руку не хапає і розплати за це нема — аж поки не залишилось останнє — земля. Але і її от-от прихоплять і розпродадуть.

Але і не це найстрашніше — кінець-кінцем прихоплене комусь з живих таки дістанеться, в могили крадії не заберуть і на Місяці чи Марсі не сховають.

Найстрашніше — це свідомість жебраків, яку за сім десятиріч радянської влади навʼязали практично всім (ось сірячинна правда комунізму — насправді це не що інше, як ідеологія суцільного жебрацтва; власне, це друге видання християнства — християнство — це ідеологія суцільної покори, комунізм — це ідеологія суцільного жебрацтва, і недарма між ними так багато спільного). Ніхто не хоче заробляти — всі хочуть одержувати. Пенсіонери, вчителі, лікарі, вся маса державних чиновників всіх рівнів, чорнобильці, учасники війни, діти війни тощо —  всі стоять з протягнутою рукою і або просять, або навіть вимагають (ні, просять — на дійсні вимоги їх жебрацька сутність нездатна) — „дайте!“ (і навіть ті, хто начебто сам взявся заробляти — „дрібний бізнес“, новостворена дрібна буржуазія — не в змозі позбутись цієї свідомості жебраків — і теж просять у свого очевидного ворога — антинародної держави на службі у крадіїв-„олігархів“ — послаблень і благ).

І саме з цієї причини нема практично ніякого опору розтягненню і розкраданню, яке вже два десятиріччя поспіль панує на цій богом проклятій землі (я атеїст, але точніше з цього приводу сказати не можна).

Таким чином, практично єдине, чого „досягла“ незалежна Україна — це панування злодіїв і крадіїв (жебрак теж не проти при найменшій нагоді потягти чи вкрасти — саме цим шляхом і сформована нинішня компартійно-кримінальна олігархія, та й решта ніяк не може позбутись примарних надій на перепадання хоч якихось крихт при розкраданні, хоч, власне, далі красти вже нічого — практично все вже розкрадено, а відтак і нічого вже не перепаде; мало того —  відберуть і те, що таки перепало) над жебраками, якими є практично все її населення. Місце держави-злочинця зайняла держава злочинців. Що солодше — редька чи хрін?

І вибір для них сьогодні — це вибір між поганим (жодна з нинішніх партій та політичних сил не виражає інтересів народу, інтересів людини праці, за всіма ними стоять інтереси крадіїв різних калібрів — від дрібних, які накрали „усього лише“ мільйони, до тих, хто накрав мільярди і практично все, що є на цій землі) і найгіршим.

Але найгірше і найдивніше те, що вкотре ці задурені та зазомбовані жебраки (нічого облудно співати осанну „мудрості народу“, якої давно вже нема і яка невідомо коли була і чи була взагалі!), яким іронією долі знову випало „вибирати“, з усього поганого (а нічого іншого, що не кажіть, таки нема!) таки виберуть найгірше (якщо людина дурна, то це, як кажуть, надовго) — тих, які вкрали все, але і досі ніяк не можуть насититись і нажертись (ненаситність та ненажерливість капіталу відома, але, на жаль, далеко не всім; а от право „вибирати“ надано всім і навіть тим, які аж нічого не розуміють та й не хочуть розуміти!). І саме їх „свідомістю“ маніпулює злочинний політичний режим задля продовження свого паразитичного панування.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Україна,незалежність,комунізм,вибір,жебрак
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.