Україна єдина – українці різні

15 октября 2012, 18:50
0
398

Напередодні виборів вирішив для себе сформулювати, висловити думку і можливо когось переконати в питанні: чи можливо об’єднати Україну, чи може існувати єдина для всієї країни національна ідеологія?


Так, до хрипу в горлі не втихає суперечка щодо розподілу країни по політичним кольорам, за мовними, ментальними, а в першу чергу за світоглядними відмінностями. В унітарній за будь-якими ознаками державі розвивається ідея федералізації, бо бачите, в країні є території, де живуть різні українці. Так, в країні співіснують абсолютно різні нації, і, що саме жахливо, з однією назвою.

Одна нація - та що збереглась с часів гайдамацьких повстань та козацької вольності, с часів боротьби з окупантами та імперіалістами, та що чітко і однозначно ідентифікує себе як українці. Друга - нація, що живе також минулим але не таким далеким як та інша. Це також українці, але не тому що вони такими себе вважають, а тому що 20 років тому вони опинились і живуть в межах новоствореної незалежної держави і з відповідними паспортами, а в душі і в свідомості вони залишаються дітьми  «большой и неделимой родины». Перші всю душу вкладають, щоб ця країна відбулась, інші з такою ж відчайдушністю намагаються цього не допустити і повернути недавні часи радянського благополуччя. Воно б і півбіди - знайшлась б перевага, і становлення країни відбулось б за баченням більшості,  якби ж не було третьої нації, що також себе ототожнює з українською. Це люди, які нажаль  формують основну негативну  ментальність українця: ті, «чия хата скраю», ті, яким важливо, щоб «було сьогодні і зараз, а після мене хоч потоп», ті, що власною байдужістю і  забезпечують загальну приреченість країни. Оце на сьогодні поки що єдина очевидна відмінність, яка на мій погляд існує між українцями.

Головне над чим потрібно працювати, щоб нація жила в єдиному світоглядному просторі, з однаковими цінностями і пріоритетами. Тепер виникає питання, який же світогляд із цих трьох для нації обрати, щоб вона себе в майбутньому найкомфортніше почувала?

Почнемо з останнього. Давайте допустиму, що байдужість (безучастность) в долях інших і в долі країни є загальноприйнятою для всіх мешканців нормою, що всі намагаються забезпечити лише власний добробут, не долучаючись до будь-яких суспільно-громадських чи культурно-гуманітарних сфер життя. Безперечно раціоналізм повинен бути при будь якій ідеології - якість власного життя має бути одним із основних пріоритетів  будь-якої діяльності людини. Немає сумніву, що рано чи пізно власний інтерес  все таки спонукає людей формувати громадські інститути, правила та порядки, знову ж таки для власного захисту зараз і в майбутньому. Можливо, якби дана філософія була догмою для всієї планети, для всіх країн, то жодних проблем  - ми могли б її брати за основу і співіснувати. Але ж нам будуть протистояти в боротьбі за життєвий простір не просто окремі люди з бажанням жити краще, проти нас сьогодні виступають вже навіть не країни, а цілі об’єднання країн, континенти. Звичайно, боротьба ця в наш час зводиться до економічної конкуренції але вона не може бути виграна, якщо окрема країна не будує на своїй території фортець - суспільних інститутів, які створюють умови для справедливого співіснування та захисту від недобросовісного ведення боротьби з зовні, не буде успіху, якщо країна не озброюється найбільш дієвою зброєю – згуртованістю нації.

Звідси маємо звернутися до позицій двох інших українських світоглядів. Здавалося б ті, що намагаються повернути славу і велич інтернаціональних «Советов» більш близькі до умов функціонування сучасного світу. І можливо, за політичної волі представників інших пострадянських країн такий союз міг би відродитися і створити потужного гравця на світовій арені. Але основною умовою в цьому випадку має стати рівність в правах, в повноваженнях і в розподілі завойованих привілеїв серед всіх учасників союзу. А так як ми не сформували на своїй території власні самоідентифікаційні признаки: що ми держава, що у нас єдиний народ зі своєю особливою культурою,  мовою, традиціями і таке інше, то і роль наша в такому союзі буде номінальна – територія та й тільки.

Жодна країна, учасник регіональних об’єднань, що сьогодні задають стандарти якості життя не пройшла мимо шляху формування на своїх теренах цілісного єдиної нації, єдиного в своїх прагненнях і діях народу. Україна також має пройти цей шлях – викорінити зі свідомості людей ностальгію за тоталітаризмом, подолати байдужість та відсторонення від державних процесів. Неможливо досягти успіху в розвитку країни не створивши єдиного народу,  не прививши йому любові до своєї країни, до своїх близьких, сусідів, земляків, до своєї історії, до своєї унікальної мови, культури, традицій, до всього того, що нас українців виокремлює серед інших народів.

Як би нам не хотілось миру, але ми завжди маємо бути готовими до війни і в першу чергу економічної. А на війні, як на війні - тільки плечем до плеча, тільки прикриваючи спину один одному, в одному пориві, в одному ритмі – тільки знаючи хто свій, хто чужий ми можемо вижити і перемогти.

Здавалося б, прописні істини, але звучать вони по сьогодні вкрай рідко, невиразно і тихо, а повинні були всі 20 років незалежності лунати кожним другим словом з уст кожного українського політика і мали давно вже стати єдиною безальтернативною національною ідеєю в свідомості кожного українця!

Як висновок до сказаного, хочу додати, що нажаль в Україні дійсно поки що немає політичних сил чи окремих політиків, яким можна довіряти беззастережно. Але деякі з них свої державотворчі позиції в тій чи іншій ступені декларують в подібному руслі. І на мій погляд, саме це повинно стати основним критерієм для того вибору, що кожному з нас належить зробити.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.