Реквієм по мовному законопроекту

15 октября 2012, 21:18
Журналіст
0
9261
Реквієм по мовному законопроекту

Коли рідна мова стала небажаною в Україні.

            Для початку хочу зауважити, що державні, національні та релігійні фобії не притаманні людині у сучасному її розумінні, є зразком людської невихованості та вузького світобачення у ХХІ столітті. Але нерідко я сам помічав на просторах Інтернет мережі та телебачення зухвалі відгуки та коментарі україноненависницької спільноти, які за собою не мають ніякого підґрунтя.

            Часи впливу на український народ, закабалення його та понівечення української культурної, духовної та історичної спадщини минуло. Але залишився невиліковний рубець на тлі українського серця. Сьогодні Україна досить розвинута держава, має свою мову, статути та владу і можна цілком уявити з якою метою іде даремна пропаганда. І, навіть, у міжнародному рейтингу Фонду миру Росія знаходиться набагато ближче до категорії «failed state», аніж Україна. До чого проросійські україноненависники відносяться досить скептично.

            По-перше, вплив на молодь в яку з дитинства не закладають ані патріотичного, ні політичного світосприйняття несе за собою чітку деформацію її національної свідомості. Це людина, яка не знає своєї історії та культури, спілкується чужою мовою і не поважає свою державу. Як наслідок - зміна громадської думки, духовна та історична амнезія, яку ми нещодавно тільки побороли. І навряд чи комусь вдасться знову повернути нас до цього.

            По-друге, різні пострадянські стереотипии, буцімто української мови не існує, що вона є діалектом російської є абсурдними! Кожна освічена людина знає походження української мови, культури, народу та з гордістю заперечить це. Проблема полягає в тривалій денаціоналізації, яка вкоренилася в головах людей, наче та пухлина. Вирішити її можна тільки новим підходом до виховання української молоді.

Так склалося історично, що ми, російський народ по праву (українці за назвою), в силу політичних обставин були змушені розмовляти зовсім чужою і не характерною нам мовою - російською. Напевно, не багатьом відомий той факт, що за часів Київської Русі з її багатством, розвиненим релігійним та соціальним життям, торговельними відносинами з іншими державами, ніхто навіть і не знав про московську мову, та й про ту територію, що зараз називається РФ . Поля і ліси, ведмеді та Сибір - ось що там було. Історик-професіонал завжди скаже, що Русю в той час називалася Центральна Україна, яка включає територію сучасних Київської, Чернігівської, Житомирської та частин Черкаської, Вінницької, Полтавської та Сумської областей. Та й столиця Русі - це не що інше, як столиця України. Так звідки ж беруться історично неграмотні чиновники, які диктують нам, хто ми і якою мовою нам розмовляти? Освітні проблеми в країні на обличчя, але копати треба ще глибше. Триста років нам нав'язували нашу незначність і холопство, що має відгомони навіть у темпераменті сучасного суспільства, яке, швидше за все, нагадує угруповання овець, думаючих про незалежне існування, але йдуть за своїм поводирем - невіглаством. Напевно, занадто вже глибоко в'їлася в світлі голови наших людей ще та комуністична зараза, яка, подібно черв'якам, ще довгий час буде жерти здоровий глузд певних громадян. У багатьох прогресуючих країнах комуністична ідеологія заборонена. Так чим ми гірші?

            Досить боляче стає від того, що в наш час на теренах нашої держави не можливо дочекатися хоч чогось позитивного від політичних діячів, які, здавалося б, мають охороняти інтереси нашої державності, а навпаки йдуть проти неї.

Відомі українські автори принципово не переходять на іноземну мову, а інші, під гнітом втрачають своє «Я». Українська мова багатша і милозвучніша, пригадайте хоча б «Еле-еле ели ели ели». Кажуть, що української мови не існує, її створили штучно. Тоді слід додати, що не було в нас ані Котляревського – зачинателя нової української літературної мови, ні Шевченка. Тут вже легше повірити, що штучно був створений мозок у тої людини, яка цей абсурд вигадала.

Загалом, їду я в маршрутці, передаю гроші за проїзд і тут, курвамать, чую в свою адресу ідеотичні висловлювання пасажирів про те, що я повинен розмовляти тільки «по рускі», а то їм не зрозуміло, що я маю на увазі. Спочатку смішно, а потім задумуєшся, і стає страшно. Не за себе, за них! Але найцікавіше полягає в тому, що їх російська далека від оригіналу. Підучити б її для початку так, як треба, дорогі наші «росіяни», а потім вже висловлювати свої «недовольствованія».

Багато хто скаже про мене «от падлюка, націоналіст». Але не треба перебільшувати. Я народився виріс у провінційному російськомовному місті, але для мене це не стало поштовхом для втрати «свідомості». Націоналіст це той, хто любить свою державу, мову і культуру. Навіть в занедбаному стані. Легше кинути все і перейти на інше поле битви. Але той, хто бореться до кінця – рано чи пізно переможе. Ту думку, що національно свідома людина є зло, потрібно викинути з голови і ніколи більше не впускати її туди. Адже ті часи, коли нація була «одна», радянська – закінчився.

                        В наш час боротьба українства з денаціоналізацією триває й досі, але у пасивному режимі. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Языковой вопрос,украинский язык,история России,история Украины,Украина и власть
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.