Робота для неповнолітніх – чому дітей намагаються пошити в дурні?

21 октября 2012, 18:28
студентка
0
392

Цікаво, чи легко влаштуватися на роботу, не маючи навіть паспорта?

В українському Кодексі законів про працю чітко прописано вік, з якого дозволяється прийняти людину на роботу, — 16 років. Як виняток законодавство допускає працевлаштування 14—15-річним юнакам і дівчатам, але лише за згодою одного з батьків чи осіб, які їх заміняють. З погляду законодавців цивілізованих країн світу, це надто ранній вік для прийому на роботу. Однак така норма, швидше за все, залишилася в Україні як пережиток соціалістичного минулого нашої держави.

Сьогодні всесвітня павутина повниться оголошеннями, які пропонують роботу школярам та студентам на період літніх канікул. Найпоширеніша спеціальність – промоутер, тобто «жива реклама».


Цікаво, як легко влаштуватися на роботу, не маючи навіть паспорта? Що ж, спробуємо. Заходжу в рідний Google, вводжу спеціальність – промоутер, свій вік та назву міста, де проживаю. Вакансій «до 16 » не багато. Але достатньо оголошень, де вік не вказано. Починаю набирати номери телефонів: один, два, пять невдалих дзвінків з однотипною відповіддю «Вибачте, але ми шукаємо більш старших працівників» і ось, нарешті бажане «Приїжджайте в офіс на 16.00. З документами (свідоцтво про народження, фото та дозвіл батьків)». В оголошенні сказано -  рекламне агентство. Спеціалізується на різноманітних акціях, які проводять виробники продуктів харчування. Тобто все, що вимагається – знаходитися в відповідному місці (супермаркет або магазин) протягом пяти годин, вихваляючи акційну продукцію, та робити все для того, щоб якомога більше людей  купувало рекламований тобою товар. Також необхідно вивчити бриф (інформація про акцію та товар).  Що ж, здається, непоганий варіант. До того ж, обіцяють 15 гривень в годину (5 годин – 75 гривень).

Наступного дня їду в офіс, який, здавалося б, навмисне розташували в такому місці, щоб люди постійно запізнювалися, шукаючи його. Трамвай, метро, автобус і ще хвилин 20 пішки – ось він, триповерховий будиночок, на другому поверсі якого мене вже чекають. Вже 16.30, на ходу складаю «відмазку» - не хочеться відрекомендувати себе, як не пунктуальну людину.

- Здрастуй, проходь до залу.

Судячи з легкої усмішки молодого хлопця, який приймає документи, вигляд у мене справді збентежений. Ще б, замість затишного кабінету, як я собі уявляла, я знаходжуся в  зовсім невеликій кімнаті, яка більше нагадує шкільний кабінет, де вже зібралося понад 50 моїх однолітків. Й усі бажають працювати! Що ж, документи я привезла всі, окрім дозволу батьків. На це, здається, навіть уваги не звернули. Одразу ж розповіли про всі можливі акції, які відбуваються в даний момент. Вибір невеликий, тому згодилася рекламувати відому торгову марку печива. Завтра – перший робочий день.

Приїхала в обраний мною магазин, одягла форму – веселий обруч з прикліпленою прикрасою у вигляді печива та фірмовий фартух. Покупці трапляються доброзичливі, тому на новому робочому місці мені навіть весело, завжди можна з кимось перекинутись парою слів. Але це лише спочатку – до приїзду першої перевірки: дівчинка,  на кілька років старша за мене, але з вражаючою самовпевненістю та зовсім недоречними зауваженнями типу «Що за сережки? Ти хочеш налякати дітей?» - з презирством дивиться на сережки-кільця. Мовляв, тут головна я, а ти повинна мене слухатися. Потім – кілька запитань з брифу – відповіла правильно. «Ну тримай уже…» - протягує індивідуальну картку з виразом обличчя, наче робить мені великий виняток, поставивши середній бал 2 (з максимальних трьох). І це ж треба вміти так талановито псувати настрій! Ще й печиво ніхто не купує – солодощі не з дешевих та й особливим смаком не відзначаються. З великим зусиллям вдалося «впарити» по дві пачки шести людям, в сумі 12 продаж. «Непогано, як для новачка», - порадували роботодавці.

І так наступні три дні - до кінця акції. Відвідувачі також різні бувають: найбільше вражають діти років до 10, які, почувши, що можна виграти іграшку, коли придбаєш 2 пачки печива, починають вмовляти маму купити його, а вона намагається якомога швидше відвести дитя кудись далі, щоб заспокоїлось. Трапляються й «серйозні» покупці, які спочатку детально випитують склад печива, а потім йдуть геть, мовляв, сама їж цю гидоту. Ні, не те щоб воно погане, навпаки, «дуже корисне та смачне» - принаймні так сказано в брифі, який я повинна була вивчити.

Заплатити за роботу пообіцяли протягом наступних десяти днів після закінчення акції. Минуло вже більше двох тижнів, коли мені зателефонували – завтра заробітна плата, як зазвичай о 16.00 в офісі. Приїхала вчасно, але на цей раз пунктуальність кульгала у моїх роботодавців. Я № 12 в списку з 70 чоловік, який все продовжувався. Дві години нестерпного очікування (спекотний день, закрите приміщення без жодного кондиціонеру, та ще й жахливі звуки дрилі з сусідньої кімнати) і всіх по черзі стали пропускати за чесно заробленими грошима. Майже для кожного тут, як і для мене, це перша робота, тому всі подумки вже починають витрачати кошти на свої потреби. Не розумію здивованих та одночасно засмучених «колег», які виходять з кабінету, отримавши очікувані папірці. Та ось вже моя черга заходити -  отримала рівно половину того, що обіцяли, а інше – штраф.

- За що?

- Малий продаж, запізнення і головне – не вчасно здана індивідуальна картка, яку не зарахували.

Іншими словами один день я «прогуляла». Але ж ніхто не попереджав, що картки потрібно здавати одразу наступного дня після роботи! Та сперечатися немає сенсу – все за законом, на все є пояснення.

 Паралельно зі мною, роботу шукала й моя подруга. Їй «пощастило», як вона вважала, одразу. Й оплата досить висока, і вік підходить, і час за бажанням . Все, здавалося б, ідеально. Лише маленьке прохання агентства – певна сума, як гарантія працевлаштування (50 гривень). Сказали, що передзвонять. Через тиждень очікування, вона сама зателефонувала до офісу, на що почула: «Хіба ви до нас зверталися? Ні, це помилка. І, до того ж, нам вже не потрібні працівники, вибачте».

 Тож, шановні діти, не поспішайте бути дорослими. Відпочивайте, поки є можливість. А самостійно заробляти і так доведеться усе життя. Або якщо вже зовсім не терпиться, то хоча б зверніться до старших, більш досвідчених людей. Можливо, вони підкажуть, де краще знайти роботу, не втрапивши в халепу.


Раніше опубліковано: http://h.ua/story/333502/#ixzz29xXtC2JW
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.