Вибори і я

26 октября 2012, 19:43
0
290

продовжуючи флешмоб

Мене звати Катя, мені 17 років і я щаслива, що не голосую на виборах 2012 року. Коли я зранку прокидаюсь і розплющую очі, мені ввижаються зав’язані очі «Родины матери». Повертаючись до усвідомлення всесвіту, я бачу розгублені очі моїх батьків, і сумні очі своєї кішки. Кішка напевне щось знає, думаю 17-річна я, і подумки жалкую  про те, що не можу поставити галочки навпроти потрібного прізвища або тошнотворної запіареної до дір назви  у бюлетені замість своїх тата й мами. Я глибоко поважаю своїх батьків і глибоко зневажаю наших політиків. Мої батьки не заслуговують на вибір між  більшим і меншим злом, « між бандитами і мафією», як сказала одна моя однокурсниця,  дуже патріотична і небайдужа, до речі! У кандидата біологічних наук, старшого наукового співробітника Київського центру трансплантації кісткового мозку та у підполковника міліції не повинні бути розгублені очі перед обранням власних слуг. Вони мають уповноважити когось управляти своєю державою, і не мають перед очима гідних кандидатур. Я щиро співчуваю цим людям і всім іншим, які також мають зробити свій вибір 28 жовтня. Так, безперечно, це складний для нашої держави час і навіть наймудріші та найрозумніші не знають, що робити. Але часи, як відомо, не обирають. Тому і маємо між більшою і меншою, обирати все-ж таки мафію меншу. І сумно, що це поки все, що громадянин здатен зробити. Мені хочеться  себе за це зневажати… Але тут я згадую сумні очі своєї кішки і мені хочеться розпитати про те, що вона все-ж таки знає. Ах, жаль, я не володію котячою. Я підсуваюсь до неї ближче. Вона дивиться спокійно, без емоцій і мудро. Так, коти, без сумніву, мудріші за людей. Я думаю, якби моя кішка мала б обирати політика, вона б спокійно позіхнула і з почуттям власної гідності спокійно вляглась на коліна кожному з кандидатів, подумки муркочучи: «Людино, ти нічогісінько не розумієш у цьому житті». Кандидату б стало лагідно та приємно і він, можливо, натиснув би кляту кнопку голосування за добробут співгромадян. Я беру кішку під пахву і прямую до будівлі парламенту. Я вже майже вмостила її на коліна вельмишановному пану К., який якраз не хотів тиснути кнопочки, аж тут я бачу жахливий білий простір. Якийсь він матовий і глевкий. Я у раю. А ні, то стеля моєї кімнати, розумію я, повертаючись до усвідомлення всесвіту.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.