Символ України

1 ноября 2012, 11:13
Студент
0
246
Символ України

Думки про залежність величі народу та його символу.

Є у кожної нації свій унікальний символ, що не тільки є доказом її славного минулого, правом на вічність чи невід’ємним елементом самоідентифікації, але і в певній мірі є ототожненням долі самого цього народу. Навколо такого символу обертаються циклічні кола національної історії та життя, а уявити собі майбутнє нації, яка втратила його – просто неможливо. Для росіян – це Московський Кремль, для євреїв – Стіна Плачу, а для українців цим символом є Софія Київська.

Вже сама історія заснування собору святої Софії викликає багато запитань. Видатна пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі «Повість врем’яних літ» вказує, що засновано собор 1037 року, а новгородський літопис подає абсолютну іншу дату - 1017 рік. Власне, єдине, у чому збігаються відомості двох цих документів – те, що засновником Софії був князь Ярослав Мудрий. Він нібито заклав собор на честь блискучої перемоги русичів над печенігами.

Та сучасні українські науковці піддають сумніву і це – популярною стає гіпотеза, що почав будівництво собору Володимир, а завершив – його син Ярослав. Ідеологом цієї теорії є Надія Нікітенко, доктор історичних наук, яка більше сорока років пропрацювала в заповіднику «Софія Київська». Розглядаючи собор як історичне джерело вона дослідила безліч графіті, що їх залишали наші пращури на стінах Софії, і прийшла до висновку, що справжня дата її закладання Володимиром Великим – 1011 рік, а відкриття припадає на 1018, тобто вже за правління сина хрестителя Русі – Ярослава.

Керівництво заповідника та вищі кола країни оперативно зреагували на появу нової теорії і вже у вересні 2011 року різноманітними виставками, урочистим концертом, пам’ятною монетою від Національного банку масштабно, у кращих традиціях радянського минулого відсвяткували 1000-ліття символу нашої нації. Але думки науковців щодо цієї гіпотези заснування храму і досі знаходяться на протилежних полюсах – деякі історики знаходять її слушною, а більш консервативні кола – вважають абсолютно безпідставною.

В будь-якому разі, не виникає сумнівів, коли чуємо, що собор святої Софії – це перлина архітектури Київської Русі. Присвячений Премудрості Божій, храм став однією з найбільших споруд тогочасного світу: загальна ширина собору сягає майже 55 метрів, а довжина - 42.  Висота у зеніті головного куполу сягає близько 30 метрів – тільки уявіть собі який чарівний вид на весь стародавній Київ відкривався для будівників храму! Грандіозні розміри, складна структура, велика кількість куполів відтворюють уявлення русичів про Боже місто – Єрусалим, а величні фрески та мозаїки всередині храму є своєрідною середньовічною моделлю Всесвіту.  

Унікальна мозаїка на головній апсиді храму – зображення Богоматері Оранти є більше ніж просто шедевром. Виконана на золотому тлі внутрішньої поверхні куполу вона в залежності від куту зору може виглядати у різних позах: стоячи, схилившись у молитві та на колінах. Окрім цієї перлини в храмі є і багато інших мозаїк, кольорова гама яких складається з 177 відтінків. Середній розмір кубика мозаїки – 1 квадратний сантиметр, але зустрічаються навіть дрібніші.

Чарівні фрески собору збереглися, нажаль, гірше ніж мозаїка. У ХІХ столітті старовинні взірці були вкриті по контурах шаром олійних красок і заховані від очей відвідувачів. Та вже підчас наступної реставрації радянських часів було виявлено, що частина унікальних фресок ХІ століття збереглася навіть під шаром олійних фарб, тому, де це було можливо, старовинні настінні розписи були відкриті.

Складна доля нашого народу відобразилася і на його символі – собор неодноразово грабували російські та татарські варвари, а з 1497 по 1577 рік Софія взагалі стояла занедбаною і позбавленою всілякого догляду. Історія її відновлення пов’язана з ім’ям митрополита Петра Могили.

Сучасного ж вигляду собор набув на початку ХVІІІ століття після реставрації, проведеної митрополитом Варлаамом Ясинським. Патронував оновлення храму гетьман Іван Мазепа, що став, певно, найбільшим та найщедрішим меценатом за всю історію нашого народу. Були добудовані 4 нові бані, які разом з більш старими змінили свій зовнішній вигляд на типовий для українського бароко, у галереях були надбудовані нові поверхи, а головний купол Мазепа наказав позолотити власним коштом. Згодом з’являється унікальний головний іконостас з позолоченого різьбленого дерева (до цього його функції виконувала невисока мармурова перегородка), але до наших часів дійшов лише нижній його ярус – верхня частина була спалена більшовиками у 30-тих роках минулого століття.

Окремої уваги заслуговує і будівництво розкішної мурованої дзвіниці, без якої тепер вже не можливо уявити собі  Софійський собор. Мешканці Києва тих віків нарікли її «Тріумфальна дзвіниця» і важко з ними не погодитися – краса її і справді зачаровує та вражає до глибини душі і сьогодні.

Не існує такого періоду української історії, коли собор не відігравав би  роль значно більш вагому, ніж просто величний храм. За часів Русі він був усипальницею князів та вищого духовенства держави. Тут було поховано Ярослава Мудрого, відбувалася коронація та похорони Володимира Мономаха. В добу козаччини, у 1654 році саме в храмі Софії кияни затверджували рішення Переяславського ради. Двома століттями пізніше, коли почав прокидатися поневолений національний дух українців, у 1888 році саме на площі перед Софійським собором було відкрито один з перших пам’ятників у нашій країні, що став символом столиці – пам’ятник Богдану Хмельницькому. Українська революція, що нарешті здійснила давні мрії нашого народу про державність також не пройшла повз собор. Біля нього на Софійській площі 19 березня 1917 року відбувається народне віче, тут Михайло Грушевський приймає військовий парад, а вже 29 квітня 1918 року в храмі відбувається миропомазання Павла Скоропадського на гетьмана всієї України, на площі перед собором проходить урочистий молебень з цієї нагоди. Роком пізніше тут же відбувається служба та святкові урочистості на честь прийняття Акту злуки УНР та ЗУНР. Врятований від більшовицьких зруйнувань Софійською комісією Всеукраїнської академії наук, храм ледь не став жертвою чергового знищення підчас відступу радянських військ, що зробили невдалу спробу замінувати собор. Згодом Софію грабують ще й німці...

З отриманням незалежності собор не перестає відігравати важливу роль у житті всього численного українського народу і в наші дні. Саме тут пройшли святкування у 2008 році великої річниці хрещення Русі, сюди з офіційним візитом приїжджав Вселенський патріарх Варфоломей.

Невпинно летять роки, змінюються століття, народжуються і помирають люди, а народ живе. За тисячу років українці здолали не одну перешкоду на своєму шляху, відновилися після великих втрат і страшних трагедій, закалили власну волю у кривавих протистояннях, пронесши крізь всі ці випробування неодмінні гордість, честь та духовність. І якою б не була наша доля завтра – немає сумнівів, що ми зможемо все здолати і вийти переможцями, поки шлях нам освітлює невичерпне джерело духовності нашого народу, символ його волі, свободи та єдності – Софійський собор!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Софія Київська,Київ,історія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.