Хочу жити

1 ноября 2012, 14:27
Студент
0
219
Хочу жити

Рецензія на книгу Данила Чайковського "Хочу жити".

Пригнічення, спустошення, нестерпні знущання, голод і холод, виснажлива праця, жахливі умови існування – всі можливі жахи війни сходять смертельною лавиною на головних героїв книги Данила Чайковського «Хочу жити». Страшна війна руйнує долі молодих українських патріотів, відбираючи у когось щасливу молодість, у когось – віру в свободу рідного народу і його державність, а у когось – життя.

Чи варто в країні, де не знайдеться жодної родини, яку б не зачепили жахіття війни, додавати, що сюжет книги не є вигаданим? Наші пращури були солдатами, партизанами та підпільниками, військовими лікарями та медсестрами, героїчними працівниками тилу –  і саме тим «Хочу жити» стає такою близькою і зрозумілою кожному українському серцю.

Дія твору відбувається у концентраційному таборі Аушвіц – апофеозі потворності найкривавішої війни за всю історію людства. Данилу Чайковському і самому довелося пройти крізь моторошні реалії цього табору смерті, тож «Хочу жити» - це автобіографічна книга. Певно, людина, яка не пережила це, ніколи б і не змогла так точно і влучно зобразити страхіття, що з усіх сторін оточували в’язнів Аушвіцу. Рубінові моря людської крові, нескінченні ріки мертвих тіл, ненаситна жорстокість зрадників та палачів постають такими реальними, такими справжніми, такими життєвими, що читачу невільно становиться страшно навіть зараз, через сімдесят років після тих подій, що описуються у книзі.

Одвічно українці мріють бути рівними з рівних в родині європейських націй, вийшло ж і справді – жертвами цього пекла на Землі стали і євреї, і поляки, і угорці, і французи, і росіяни, і українці, і навіть німці, але ж хіба на таку рівність народів чекали ми споконвік? Представники всіх цих націй опинилися по-братерськи рівними перед обличчям смерті від рук людей, що осліплені наглою пихою, уявили себе найвищим видом понад іншими.

Але найдужче у книзі вражають прояви непереможності та незламності, що їх показували богатирські душі наших співвітчизників. Багато страждань випало на нещасну долю нашого народу, особливо лякає їх щільність у минулому столітті – нас вбивали на полі бою, розстрілювали і мордували по таборах, морили голодом, робили все, щоб українці зникли, наче нас ніколи і не було –  чи є хоч один народ, який пережив би те саме? Чи є хоч один народ, що зробив би це з такою щирою самовідданістю та гордою вірою у єдність та світле майбутнє, окрім нашого? Вустами німецького ката Данило Чайковський розкриває у книжці секрет української непереможності: «Забери від вас одного, то ви, як ті сороки, бігаєте всі за ним, щоби врятувати».

Серед мільйонів різноманітних книг, що були написані людьми в різні епохи, особливе місце на полиці історії посідають ті, що закликають читачів покинути зброю, припинити війну та, потиснувши один одному руки, будувати мир за братськими правилами. Найвизначнішими з них, на мою думку є «За ким дзвонить дзвін» Ернеста Хемінгуея та «На західному фронті без змін» Еріха Марії Ремарка.

На одному рівні з ними можна поставити й твір українського письменника Данила Чайковського «Хочу жити», який крізь моторошність смерті та неймовірні страждання розкриває гнилу та  потворну основу війни. Поміж холодного туману смерті виринає світло надії та віри у майбутнє, приходить розуміння, що здатися і покласти руки – неприйнятно, що до останньої краплі крові потрібно не покидати зусиль врятувати життя своє власне, товаришів та Батьківщини. Адже серед інших скарбів, що їх дарував людям Господь, життя – найцінніше і головне завдання людини – берегти його, бо ж воно того варте!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: книга
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.