Гей, долиною
Гей, широкою...
Час змінює все, час змінює всіх...Однак ніякі тенденції, віяння епохи, перипетії долі не віднімуть того головного, що змалку існує в кожній людині - незбагненного, навіть містичного зв'язку з рідною землею. Зважаючи на свій юний вік, я не можу похвалитися багатим життєвим досвідом, однак мені доводилося зустрічати напрочуд різних людей із не менш різними поглядами на речі, що відбуваються навкруги. Як не дивно, на світі існує те, що їх об'єднує. Жоден із них не сказав, що вважає історію нашої країни чужою і нецікавою. Саме матінка історія народжує в народній пам'яті ті архетипні образи, що покликані об'єднувати націю, озиватися до неї то голосом совісті, що кличе боротися за гідне майбутнє для України, то відлунням славетної минувшини, наскрізь просякнутої духом волі, боротьби та звитяги.
Козаччина... Про цю епоху знає і пам'ятає кожний. Вона постає в народній уяві прикладом самовідданої боротьби за світле майбутнє , нагадує нам, яка кров тече в наших жилах, ким були наші діди та прадіди...Саме тому все, що пов'язане з тими бурхливими часами, таке цінне і особливе для кожного українця.
Володимир Голобуцький у "Запорозькому козацтві" так описав військову раду:
"Головна влада на Запорожжі належала військовій раді. Вона скликалась для вирішення найважливіших питань, зокрема про участь війська у війні, обсяг і характер повинностей, обрання кошової (військової) старшини. Право участі у раді мали всі без винятку козаки. Скликаючи козаків на раду, довбиші били у військові литаври. На раду скликали також пострілами із січових гармат. Зібравшись на майдані, козаки ставали в коло. Ті, кому бракувало місця, вилізали на дахи куренів, на вали. Військовий осавул виносив військові клейноди — прапор і бунчук і ставив їх посеред кола. Після цього у святковому вбранні на майдан виходила військова старшина. Кошовий отаман тримав у руці булаву, суддя — військову печатку, писар — великий срібний каламар. Старшина ставала під бунчуком, знімала шапки і вклонялася «товариству» на всі чотири сторони. Кошовий оголошував справу, яку треба було вирішити, і рада починалась. Ось як переказував А. Рігельман вибори старшини (друга половина XVIII століття). Ставши під прапором і бунчуком, кошовий отаман звертався до козаків зі словами: «Панове молодці! Чи не будете сього року, по старих ваших звичаях, інших нових старшин обирати, а старих скидати?"
Описані в уривку атрибути козацької влади називаються клейнодами. До них належать:
Прапор (хоругва, корогва) - символ війькового і полкового обєднання. Зазвичай зберігалося у військовому храмі і виносилося в таких особливих випадках, як свято, смерть отамана тощо. Корогви були шовкові яскравих кольорів,найчастіше червоного,з одного боку була Богородиця ,а з іншого хрест з списом та з написом ,до якого полку належала корогва,ким і коли надана.Були на козацьких когогвах святі,які вважалися покровителями козацького війська,ангели ,вогняні мечі.
Бунчук - гетьманська відзнака, що символізувала владу та перемогу над невірними. Древко з металічним яблуком на кінці, з якого звисав кінський хвіст. Під час війни бунчуки ставили в таборі перед наметами старшини.Була також посада :бунчужний , в його обовязок входило стерегти бунчуки та носити їх під час урочистостей.При генеральному бунчужному були бунчужні,які без оплати носили малі бунчуки під час урочистостей , а під час війни товариші бунчужні йшли відразу за гетьманом і могли виконувати мілкі доручення.
Булава - символ військової влади гетьмана чи отамана. Булава складається з дерев'яної чи металевої ручки завдовжки 0,5—0,8 метрів, до якої кріпиться металева куля з позолоченого срібла або золота, 10—15 см у діаметрі. Булаву прикрашали коштовним камінням.
1 — хоругва, 2 — бунчук, 3 — пірнач, 4 — булава, 5 — печатка
Пернач (шестопер) - відзнака полковника полку і паланки. Звичай носіння його козацькими офіцерами зберігався аж до початку XX сторіччя. Відомо, що козацькі отамани використовували пернач як символ влади у період Національно-визвольних змагань 1917—1922 років.
Печатка - символ повноважень писаря. Печатка запорожців відрізнялася тим ,що біля козака була ще зображена могила (курган) зі списом на ній,що означало прикордону службу запорожців
Символом влади військового писаря був срібний каламар (чорнильниця з гусячим пером). Військовий писар відав канцелярією.
Литаври - являють собою систему з двох або декількох мідних котлів, відкрита сторона яких затягнута шкірою. Знаходилися у довбиша.
До військових клейнодів інколи відносили й козацьку гармату. Можливо, це було пов’язано з тим, що артилерія була дуже дорогою. Під час гуситських війн у XV ст. гармата середнього калібру коштувала стільки, скільки стадо з 442 корів, а постріл з такої гарматикоштував 9 корів. І тому на Січі гармати зберігались у
військовій скарбниці, в потаємному місці нарівні з коштовностями. Козацьку гармату відносять до клейнодів, можливо, й тому, що вона була серед перших козацьких клейнодів, наданих реєстровим козакам польським королем Стефаном Баторієм у 1576 р. Окрім цього, існували насеко, значки, сурми та тростини.
Сподіваюся, що ця інформація допоможе принаймні кільком людям оновити свій знаннєвий фонд, що стосується найцікавішого періоду нашої історії. Тема козаччини - глибока й загадкова, тому як не старайся висвітлити її вичерпно і всебічно, щоразу відкриватимеш для себе щось нове.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.