З гордістю сказати: "Хочу жити!"

2 ноября 2012, 00:37
0
207

Рецензія на однойменний роман Данила Чайковського "Хочу жити!"

«Каторжне життя, а все таки людина береже його, як цінність».


Що то за птах побивається за волею, ув'язнений у залізній клітці? Це — українська душа... Що то за окрик беззвучний зринув у пошуку надії? Це — українська душа... Що то за палаюче полум'я серед безпросвітної темряви? Це — українська душа! Це — українське серце! Це — жага до життя!

Неможливо перерахувати всі біди, які завдав людству тоталітаризм, як нацистський, так і радянський. Для осліпленої свідомості тогочасних людей це було незбагненно. Лише крізь призму років можна осягнути всю трагічність тодішнього життя. Сьогодні з жахом констатують цифри: протягом Другої світової війни загинуло понад 70 млн. осіб, з яких 25 млн. - громадяни СРСР. Неймовірно важко знайти родину, яку не зачепили лихоліття війни. Це й недивно, адже у країнах-учасницях цієї кривавої боротьби на той час проживало близько 80% усього світового населення. Тож рани у людських душах не гояться і досі... 

Положення українців у контексті Другої світової, а також Великої Вітчизняної воєн було безвихідним. Наші співвітчизники були затиснуті між гітлерівською ненаситністю та сталінською жорстокістю. Та українська душа, викохана родючими чорноземами, виявилася напрочуд витривалою. ЇЇ не знищили ні знущання, ні приниження, ні поругання. Саме сила духу допомогла українцям пережити жахи воєнних дій, окупаційного режиму та концентраційних таборів. Переконаний у цьому і Данило Чайковський — письменник, який на власному досвіді відчув атмосферу кривавого таборового життя і втілив її у неповторному романі «Хочу жити!»

«... Я віддав вас на сміх і наругу чужим, щоб опісля вивисшити понад сонце», - під враженням від жахіть зринає на думку головному героєві Гнатові Тирському, прообразові автора — Данила Чайковського. Дійсно, спільним для трьох таборів, згаданих у творі, а саме Аушвіца, Маутгаузена та Ебензее, є аморальність у ставленні до людини загалом. Занедбані всі загально-людські цінності: «У них я побачив людину. Справжню, без усякої маски, голу душею людину... Дике таборове життя відкрило її правдиве обличчя». Від першого до останнього слова роман, як оголений нерв, пронизаний нестерпним стражданням та передчуттям смерті. Апофеоз жорстокості багаторазово проявляється у процесі розвитку подій. «Так довго сидітимуть його мати й наречена, доки не повернеться», - висить, як тавро, вирок над приреченими жінками... Зневірена людина не витримує та здійснює найтяжчий гріх — позбавляє себе життя, ідучи на дроти... Немов бездушних тварин, присипляють та палять в крематорії ні в чому не винних дітей... Заманюючи «до купелі», душать газом євреїв... Утомлених в'язнів примушують обманювати родичів закличними листами... Малого сина застрелюють на очах у рідної матері... Молодого хлопчину закатовують в присутності коханої дівчини... Жінок використовують в експериментах зі штучним заплідненням...

У вуста своїх героїв Данило Чайковський вкладає глибокі роздуми на тему війни, її причин та ролі України для європейської спільноти. Гнат Тирський упевнено заявляє своєму товаришеві Майкові: «За терпіння і смерть тих усіх міліонів винуваті не тільки німці... Винуватими в першу чергу є ті всі народи й світові держави, які роками мовчки приглядалися, як наростає, мов боляк, гітлерівське божевілля й завчасу не перешкодили йому». Марко Хмурий в свою чергу зауважує: «28 літ шаліє на сході червоне божевілля, глум і знищення не тільки життя, але й всіх здобутків людського духа, а ніхто не затривожився тим. Україна врятувала перед ним цілу Європу, сама лягла в своїй крові, та про це забули всі».

Серед усіх ув'язнених особливо виділяються саме наші співвітчизники: «Ви, українці, найкраще тримаєтеся з усіх в'язнів. Забери від вас одного, то ви, як ті сороки, всі бігаєте за ним, щоби врятувати», - дивується арбайтсдінст Юрек. І справді, окрім природньої сили духу, українцям притаманна дружність, яка не дозволяє полишати побратима у біді.

У таборовому чистилищі українські політичні в'язні здаються святими. Їх оточують справжні злочинці та вбивці. Наприклад, Юзик Ґоломб видав жінку та доньку на розстріл, Тадек убив брата за шматок хліба, Абраам зґвалтував мертву дівчину, Міша Скугарьов був людоїдом. Ці чоловіки — дійсно грішники; головні ж герої — люди, які просто всім серцем хотіли звільнити рідний край та здобути для нього таку бажану незалежність.

Провідне гасло роману «Хочу жити!» - «здоров'ям і життям найкращих купована воля України». Дійсно, справжні патріоти ладні на все, аби відстояти честь власної Батьківщини, навіть якщо для цього потрібно буде віддати життя. Ми маємо бути безмежно вдячні людям, які боролися та помирали за наше майбутнє. Наслідуючи їхню силу волі та нескоренність, ми в найскрутніші хвилини життя зможемо з гордістю сказати: «Хочу жити!»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Друга світова війна,концентраційні табори
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.