Рецензія на книгу Данила Чайковського «Хочу жити»

2 ноября 2012, 00:56
0
316

Рецензія на книгу Данила Чайковського «Хочу жити»

Ось ти береш до рук книгу. Починаєш гортати сторінки і відчуваєш дивний, але досить приємний запах сторінок. Читаєш слово за словом, речення за реченням, сторінка за сторінкою, розділ за розділом і не можеш зупинитися. Іноді зупиняєшся, підводиш погляд, обертаєшся для того, щоб впевнитись в тому, що ти один, біля тебе нікого не має, бо в деяких місцях стає просто страшно. Потім знову повертаєшся до книги. Через деякий час – здається, все, нарешті осилив, прочитав. Ще кілька хвилин тримаєш книгу у своїх тремтячих руках. Невже це так написане може вплинути на людину? Напевно, що так. Усе це треба добре проаналізувати, подумати над цим,  але вже не сьогодні, бо сил не лишилося ні на роздуми, ні на аналіз, ні на висновки, тільки смуток і відчай відтворюють якісь дивні образи в уяві.

……………………………

                        Приблизно так відбулося моє знайомство з книжкою нашого видатного співвітчизника Данила Чайковського «Хочу жити». В книзі доволі чітко і точно описані жахи німецьких концтаборів в роки Другої світової війни. Автор змальовує долю людини на фоні усієї жорстокості, що відбувається довкола в той час.

«Хочу жити» - це ніби крик, який демонструє здавалося б просте і зрозуміле, але водночас сповнене глибини і трагізму бажання. Данило Чайковський писав про те, що бачив на власні очі, тому книжка ця є автобіографічною. Приховуючись під іменем Гната Тирського, письменник від третьої особи, змальовує жахи, катування, жорстокі розправи, взаємовідносини між людьми різних національностей і віросповідань в умовах концтабору Аушвіц. Саме тоді, коли найвищою насолодою та великою радістю міг стати навіть смак простого, трохи зачерствілого хліба: «Цілий натомлений день він мріяв про вечірній хліб, забуваючи про побої, рани, втому. Він уявляв собі, як залізе десь у куток і там годинами пережовуватиме його в устах, щоб продовжити насолоду їжі. Він буде ламати хліб обережно, щоб не вронити ні крихіточки на землю, підставляючи руку, а тепер вкрали йому той хліб і перед ним знову довгих двадцять чотири години до слідуючого пайка». Від таких сцен, описаних у книжці, перехоплює подих, починають тремтіти руки, починає швидше битися серце…

                        Автор Данило Чайковський - справжній патріот України, він присвятив більшу частину своє життя визволенню своєї Батьківщини. Отже, можна зробити висновок, крик «хочу жити» сповнений нестримним прагненням жити в країні незалежній.

 Можна помітити, що серед в’язнів Аушвіцу багато ОУНівців, які боролися проти нацизму і більшовиків з єдиною метою – зробити Україну вільною, незалежною і щасливою державою.

                        Для українців в Аушвіці були створені жахливі умови. Поляки-колабораціоністи, які працювали в адміністрації табору, демонстрували свою зверхність над нашим народом: «Польська адміністрація з правила дає чорну краску всім українцям з наших східних земель, до того ще й кличуть їх зневажливо рускі, русек». «Помічалися краскою» і мали якісь особливі помітки на одязі в таборі не лише українці, а і євреї,  злочинці, «хворі на тлі статевому» та політичні в’язні. Автор ніби підкреслює, що нацизм дискредитує поняття Людини. Проголосивши себе панівною нацією і поділивши всіх інших на певні категорії, німецькі кати принижують усю духовну сутність в’язня. Але зробити цього не виходить, хоч інколи навіть виникають сумніви в існуванні Бога.

                        Книга «Хочу жити» можна назвати таким собі щоденником концтаборного життя і побуту. Аушвіц був ізольованою, закритою системою, звідки неможливо було втекти. Змальовані автором сцени катувань, психологічних і фізичних знущань, безмежно жорстокого насилля переживалися Чайковським особисто.

Через цей нестерпний біль він показав трагедію всього людства крізь призму страждань кожної особи, згаданої у творі. А то були і діти, і жінки, і колись браві чоловіки, то були люди різних національностей: євреї, поляки, українці.

                        «Наших людей треба і тут, на чужині», - ці слова з твору стали для автора пророчими, бо невдовзі після війни він емігрував  за океан і прожив там до смерті.

 Чи варто читати цю книжку сьогодні нам, молодому поколінню, мешканцям самостійної України? Чи варто поринати в атмосферу болю і страждання, якими пронизано весь твір? Я вважаю, що безумовно варто, просто необхідно. «Хочу жити» дає нам усвідомити цінність нашого життя, нашої свободи. Ми просто зобовязані знати про те, що довелося пережити тим, хто поклав своє життя за Україну.

Світла пам'ять усім жертвам Аушвіцу, велика шана Данилові Чайковському за його творчість, за його невтомну боротьбу за нашу з вами свободу, за наш солодкий хліб.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.