В пошуках Щастя

18 ноября 2012, 20:01
0
696

РАБотати чи стати Щасливим

1 – дитинство

Мій пошук щастя розпочався в 16 років, коли я зрозуміла, що хочу далі навчатись у ВУЗі за напрямом  дизайнер одягу, але тодішнє взяточництво в вузах натякало мені поставити хрест на своїй мрії. Проаналізувавши сфери куди легше вступити, щоб потім легше знайти роботу, знайшла для себе, що фінансова сфера набирає оберти і такі фахівці легше знаходять роботу. Але згодом почала розуміти, що вступити до ВУЗу мені не судилось взагалі. Мені судилось реалізувати себе тільки працюючи санітаркою в одній з місцевих лікарень. Від того була дуже не щасливою.

 Ще тоді в мене виникало питання що, якщо я буду мати дітей, і, живучи в бідноті, чи зможу допомогти своїм дітям реалізувати власні мрії, і чи будуть вони щасливими? Відповідь для мене була очевидною - вони будуть переживати те саме, що ї я. Тоді, навіщо я буду передавати в спадок таке «щастя» далі, чи не достатньо того, що я відчувала. Я вирішила зупинити такі переживання на собі, і прийняла рішення, що не маю права мати дітей до поки не буду знати, що я в силах зробити їх щасливими.

2 – кар’єра

До ВУЗу я потрапила закінчивши технікум. Потім почалась багатообіцяюча кар’єра: касир операціоніст – економіст - бухгалтер – заступник головного бухгалтера – консультант з ERP – бізнес-аналітик.  Наступним в ланцюгу для «нормальних» кар’єристів – це виїзд за кордон в пошуках більшого щастя.  Та, вже маючи «нормальний» дохід почала розуміти, що відчуття щастя не збільшується. В погоні за більшими благами та очікуваннями, що ось, ще трохи і буде власне житло та діти, виникало питання: чи буду я щасливою коли буду жити в однокімнатній квартирі з дітьми та кожного ранку зриватись та бігти знову на роботу від якої вже тоншить , а тіло постійно натякає, що далі так жити не можна.  Як я можу навчити своїх дітей бути щасливими, коли сама все ще не знаю, що то за звір. Навіть, якщо буду працювати за кордоном, мені від того легше не стане, то буде просто інша держава. Але ж живу начебто правильно, бо живу ТАК ЯК УСІ.

Але коли починаєш розуміти, що постійно діюча реклама про квартири, авто та плазмові телевізори робить з людини раба своїх бажань, а просування по кар’єрній драбині шепче, що вже скоро настане день і буде щастя. Чи може ці всі блага - це просто морковка для Віслюка, а фінансові кризи, то батіг, коли в мить кудись дівається ілюзорна «стабільність», і людина залишається один на один зі своїми малолітніми дітьми. Особливо, людина відчуває життя після того, як кредитне щастя обіцяє таке комфортне життя, що люди заплющивши очі беруть в кредит все, що можна, від будинків, авто та плазми до кожної кімнати. Бо кредит став таким близьким та зрозумілим. І, чомусь не звертають уваги на то, що банк страхує одержувача позики тільки від нещасного випадку, але коли така людина помирає, наприклад , від інфаркту, то банку байдуже які малолітні діти залишились у людини, позика має бути погашена за рахунок реалізації майна, бо страховка від інфаркту не була передбачена.   

3 – відповідь

Плаваючи як сир в маслі на свої посаді я розуміла, що ще можу попрацювати 15 або 20 років та зробити надзвичайну кар’єру. Тільки тоді мені вже буде за 50 років і моє власне життя пройде повз мене, так само як пройшли останні 10 років.  І, навіть, якщо з моєї посади «розумні» жінки йдуть в декретну відпустку для мене було очевидно, що піди я в декретну відпустку з найманої праці, я буду вимушена вибігати з неї кожного ранку недоспавши, та бігти знову на свою чергову роботу, бо тепер я відповідаю не тільки за себе, а ще і за тих, кого мушу навчити, як бути щасливим. Бо навіщо ми тоді народжуємось та народжуємо?

Одне залишається поза кадром у вихованні дітей – це те, що діти копіюють життя яке спостерігають в дитинстві, незалежно від того, чи батьки їх чомусь вчать чи ні. Вони просто бачать і повторюють, просто, навіть не усвідомлюючи цього. Це стало для мене відповіддю, як я зможу навчити дітей бути щасливими – мені потрібно самій бути щасливою.  І це все.

Але чи можемо ми жити щасливо протягом власного життя, чи життя нам було дане для того, щоб отримати в спадок «метання душ», а потім їх передати своїм дітям, бо так живуть усі «НОРМАЛЬНІ» люди?

Так як же все-таки бути далі? Бути НОРМАЛЬНИМ?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.