"Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" - унікальний!

20 ноября 2012, 00:24
журналіст
0
330

Краще миттєво померти у бою, ніж повільно пухнути з голоду! Це повинно стати головним! Помри героєм!


Сучасна молодь дуже приблизно розуміє, чим були Голодомори для українського народу. На жаль. На пряме питання говорять щось стандартно-абстрактне. Відійшли покоління які могли коротко і яскраво пояснити трагедію з емоціями очевидців. Є книги, фільми, мартирологи, статті. Але, живого спогаду вони ніколи не замінять.

Для мене залишилися розповіді діда, учасника Громадянської війни, який вважав, що тодішній голод і хвороби були найстрашнішими на тій війні.

Бабуся пошепки розповідала, як у колективізацію їх попередили про скорий арешт, і її батько, мій прадід, вночі, похапцем скинув на воза якісь харчі, одяг, переніс дітей і рушив на Донбас. Вона так ніколи не повернулася у рідне село Більманка на Запоріжжі. Пізніше, на Донеччину добрідали напівживі, опухлі люди, говорячи про якісь жахіття.

Інший дід - Микола, втік з села під Васильковом у Видубицький монастир і теж на Донбас. Саме тому і вижив...

Люди їли людей і втрачали глузд. У багатьох селах спалахували повстання.

Голова київського "Меморіалу" Роман Круцик навіть розмістив карту селянських заворушень у ті роки. Боролися скрізь. Не змогли згуртуватися, виступити одночасно і скоординовано. Передавили поодинці...

Голодомор то не лише трагедія беззбройних людей, у яких силою забрали їжу. То і героїчна сторінка безнадійної боротьби за власне життя і долю близьких. Народ повставав! І саме про це говорять дуже мало, не досліджуючи подій, не вказуючи героїв. А треба! І говорити саме про боротьбу, а не повільну смерть після поразки!

Краще миттєво померти у бою, ніж повільно пухнути з голоду!

Це повинно стати головним!

Помри героєм!

У ці дні ми завжди заходимо до Меморіалу жертвам Голодоморів. Цього року розроблено великий план поминальних заходів.

-Український народ пережив жахливі трагедії - голодомори 1921-1922 років, 1932-1933 років та 1946-1947 років. Вони забрали життя мільйонів українців. Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став штучно створений сталінським режимом Голодомор 1932-1933 років, від якого загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. З урахуванням 6 мільйонів 122 тисяч ненароджених дітей Україна втратила 10 мільйонів 63 тисячі осіб (дані Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України). Замордувавши голодом невинних людей, більшовицький режим прагнув убити й саму пам’ять про них, - розповідає співробітниця музею Леся Онишко.

За радянських часів говорити про Голодомор вважалося наклепом на радянську владу, що тягнуло за собою відповідні санкції. Проте українцям вдалося вижити й зберегти пам’ять про невинно вбитих голодом. Про трагедію Голодомору почали говорити публічно після проголошення Україною незалежності.

28 листопада 2006 році Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». В Законі передбачено спорудження у м. Києві Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні з метою створення центру збереження пам’яті про жертви трьох голодоморів.


На вшанування пам’яті невинно вбитих голодом на схилах Дніпра протягом 2008 року було зведено меморіальний комплекс. Урочисте відкриття Меморіалу було приурочене до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 рр.
-Третій рік поспіль Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» презентує виставку «Трагедія одного села…», приурочену до Дня вшанування жертв голодоморів.- повідомив директор музею Віктор Діденко, -  Метою виставки є, на прикладі конкретного населеного пункту, показати трагедію України першої половини ХХ століття. Цього року в центрі експозиції історія села Тарган Володарського району Київської області.

         За більш ніж півстолітню історію жителі села на півдні Володарщини пережили часи піднесення й занепаду, перемог й поразок, боротьби за виживання й права на власний вибір. Попри  національно-визвольну війну 1648-1654 років, гайдамаччину, кріпацтво, світові війни, найбільші втрати село понесло в період Голодомору 1932-1933 років. Менш ніж за рік чисельність Тарган зменшилася майже вдвічі: з тисячі до майже шестисот осіб. Причиною трагедії стала політика комуно-більшовицького режиму, який впроваджував систему колективного ведення господарства за допомогою терору голодом.

Попри небажання селян  вступати до місцевого колгоспу: спочатку це була комуна «Труд», згодом колгосп імені Калініна, місцеве партійне керівництво впроваджувало ідеї марксистів-леніністів насильницькими методами. Запанував голод.  Помирали старі й малі. Навіть неповні дані, зібрані місцевою вчителькою початкових класів Овдіюк Олександрою Іванівною та колгоспницею Масло Алісою Антонівною, свідчать про майже 400 жертв. Мертві тіла їздові, за посилений хлібний пайок, грузили на гарби, вивозили на цвинтар і клали у братські могили. Їх у селі залишилося сім.

Деталі пережитої трагедії протягом більш ніж п’ятдесяти років були глибоко заховані у пам’яті тих, хто вижив. Стаття Марка Тольца «Сколько же нас тога было?»  у 51 номері журналу «Огонёк» за 1987 рік стала поштовхом до оприлюднення правди. Місцевий майстер - самоучка Микола Йосипович Микитенко, який втратив рідних в роки Голодомору, взявся за зведення монумента померлим з голоду односельчанам. При сприянні місцевого голови сільради Ушинського Олександра Євгеновича, голови колгоспу Миколи Павловича Бариловича 24 липня 1988 року в селі організовано урочисте відкриття пам’ятника: скорботна постать жінки з хрестом на плечі, як натяк на хресний шлях. У постамент замурували капсулу зі списками убієнних голодом: дістати  2033 року. Зійшлися односельці, відслужили панахиду, справили поминальний обід. Так вперше в Україні було зведено пам’ятник на вшанування жертв Голодомору. 

Музей оприлюднив план заходів до сумних роковин.


21 листопада 11.00–17.00 – проведення поминальних заходів за участю представників церковних конфесій України – «Варта пам’яті», що передбачає проведення заупокійних Служб за померлими в роки голодоморів з прочитанням нововстановлених імен жертв Голодомору.
22 листопада 13.00–14.00 –
презентація проекту «Німа правда історії»: фільми з сурдоперекладом, що демонструватимуться в Залі Пам’яті, для людей з вадами слуху за участю Українського товариства глухих;
15.00-17.00
– відкриття мінівідеозалу музею та презентація кінолекторію за участю кіностудії ім. О.Довженка.
23 листопада
10.00–14.00 – «Урок пам’яті» відкриті уроки історії для учнів київських шкіл.
24 листопада 12.00–13.30
після офіційної церемоніїжалобна меморія «Згадаймо їх… Вони жили в роки голодомору», під час якої музей представляє широкому загалу:
Народну Книгу пам’яті жертв Голодомору 19321933 років в Україні, яка містить більше чотирьох тисяч віднайдених імен жертв, встановлених Музеєм;
глобальний електронний інформаційний ресурс «Меморіал пам’яті жертв голодоморів оn-line», що об’єднує всі матеріали голодоморознавчої тематики, представлений у Залі Пам’яті на інтерактивних дошках;
та оголошує про початок під патронатом Президента України світової пошукової акції «Згадаймо їх… Вони жили в роки голодомору» щодо встановлення імен загиблих під час голодних морів в Україні до 80-х роковин Голодомору 19321933 років.
13.30–15.30 –
художньо-документальна виставка «Трагедія України: трагедія одного села…», що розповість про лихоліття цілого народу крізь призму осмислення долі окремого села (с. Тарган Володарського району Київської області).

24 листопада у День пам'яті жертв голодоморів в Україні за сприянням Національного музею «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні» Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні проводить жалобні заходи на території Меморіалу.
На 15.00 заплановано проведення скорботної ходи до Меморіалу та панахиди за невинно вбитими голодом.
О 16.00 буде оголошена загальнонаціональна хвилина мовчання та акція «Запали свічку пам'яті».
Запрошуємо підтримати ці заходи.

Робота з розслідування і дослідження Голодоморів триває. Дізнаємося про нові факти трагедії та героїзму.

А Меморіал на столичному Печерську повинен відвідати кожен. Щоб знати і не допустити подібного у майбутньому.

Підготував Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України" за сприянням співробітників музею
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.