"Свобода" як "Криголам Революції" (аналітична трилогія)

23 ноября 2012, 17:01
Доктор философских наук, политолог
0
583

Стаття перша: "Чому люди голосували за "Свободу"?"

Найяскравіше враження від виборівнечуваний успіх «Свободи» та симетричний виплеск «свободофобії» серед політиків, експертів та пересічних громадян України. Цей виплеск, наче пожежа, охопив Росію та Ізраїль, не обходячи й Євросоюз (в державах якого націоналістів більш, ніж достатньо). Тож можна сказати, що унікальність цієї політичної сили, яка увірвалась в наш політикум як «незаконная комета среди расчисленных светил», полягає в тому, що вона обєднала  різних людей від Львова до Донецька, а ненависть до неї зробила солідарними тих, хто за інших обставин не подали б один одному руки. Мимоволі згадується початок  «Маніфесту Комуністичної Партії» К. Маркса, який вже став класикою: «Привид блукає по Європі – привид комунізму. Всі сили старої Європи об’єдналися задля священного цькування цього привида: папа й цар, Метерніх та Гізо, французькі радикали та німецькі поліціянти».

    Під час переліку учасників «священного цькування» Маркс використав принцип несумісності за всіми параметрами політичного самовизначення, крім одного – ненависті.  Вражає, наскільки точно цей принцип спрацьовує сто шістдесят років потому стосовно «привида українського націоналізму», який несподівано для всіх набув ознак матеріальної реальності: Колесніченко і Симоненко, їзраїльский кнессет та Європарламент, Російська Госдума та газета «Нью-Йорк Таймс», авторитаристи та ліберали, експерти та журналисти різних переконань. Дуже швидко в публічному просторі поширились штампи та наліпки, які зручно навішувалися на цю політичну силу - «фашисти», «нацисти», ксенофоби, «радикали».

    Не менш швидко склалися квазі-експертні висновки про те, чому «свободівці» отримали такий високий відсоток (який влада ще й вкрала, коли оговталась і зрозуміла, що у парламент входить небезпечна для неї сила). Приміром, можна часто почути про те, що за «Свободу» люди проголосували з відчаю, оскільки хочуть «радикальних дій», що є вкрай небезпечним. Проте, в таких висновках відсутнє головне: спроба неупереджено проаналізувати політичний феномен, розібратися в ньому на рівні аналітики, а не транслювання міфів.  Гадаю, настав час для серйозної експертної розмови і того, що я визначив би як «прорив інформаційної блокади» по відношенню до нового політичного актора.          

2.

    Я не розглядаю цю статтю як альтернативу згаданій «змові експертів», а вважаю її лише початком вироблення такої альтернативи, що знаходиться поза пропагандистською апологетикою та не менш пропагандистською «демонізацією», інтелігентською проекцією потаємних страхів перед можливим революційним хаосом. Зазначена альтернатива лежить в площині «критичної симпатії», і саме так я визначив би своє відношення до «Свободи». Тому що сказати, що я повною мірою поділяю їх погляди, було би неправдою. Але сказати, що мені ніщо не близько з того, що пропонують та як поводять себе ці політики,це абсолютна неправда.  Але по тих пунктах незгоди я ладен вступити з ними діалог та дискусію, в той час, як я ніколи не мав би дискусій з «балакаючими головами» або словесними порожнечами з ПР або КПУ, бо в цьому випадку розмовляти нема з ким і нема про що.

   Основа моєї симпатії до «Свободи» віра в ті цінності та принципи, які вони декларують. При особистому спілкуванні я не побачив у них жодної краплі цинізму, що видається екстраординарним в країні, яка нагадує Данію з «Гамлета»: король-злочинець при владі,  занурений в роспусту двір з його Розенкранцами та Гільденстернами як прикладами тотального виродження панівної «еліти», країна, що поступово перетворюється на «зону». І я впевнений, що тут міститься перша підказка для зясування того, чому за них проголосувало стільки виборців і чому такий відсоток прийшовся на столицю, причому здебільшого на її інтелектуальну частину: люди втомилися від зневіри та тотальної брехні, якою їх годують політики.

    Отже, коли одіозні носії цієї брехні ллють бруд на «Свободу», вони лише додають їй політичних дивідендів. Приміром, коли Богословська бризкає слиною обурення на божевільних киян, які віддали за «нацистів» свій голос, коли політичний прохіндей Симоненко закликає до хрестового походу проти «фашизму», один цей факт доводить, що об’єкт ненависті з боку такого аморального непотребу чогось вартий. Коли ж Російська Госдума висловлює величезну занепокоєність з приводу новообраної сили, то це - один з найкращих компліментів «Свободі» як силі, яка може суттєво завадити Кремлю в реалізації імперського проекту стосовно України. Адже, з точки зору російської пропаганди, все, що не вписується у модель «общерусского мира», отримує наліпку «нацизму» або «фашизму».   

3.

    Друга причина електоральних симпатій відносно «Свободи» лежить в площині того, що я називаю «політичною антропологією», оскільки в ситуації, де зруйновані основи політико-правового поля та ідентичності на рівні ідеологій, важливу роль відіграють виключно людські характеристики политика – його вигляд, манера говорити, харизма (або її відсутність). Боюсь, що мене звинуватять у прихованому расизмі, але об'єктивний фейс-контроль політиків показав би, що моральна деградація представників правлячого режиму магічним чином співвідноситься з їх антропологічним виродженням. Саме від цих ходячих карикатур, від цього політичного зоопарку (який після виборів поповнився ще кількома дивними видами) електорат також смертельно втомився. 

   І нарешті, за контрастом, він побачив нормальні, інтелігентні обличчя представників нової політичної сили (багато з них походять з родин української еліти) які вміють не лише чітко мислити, але й чудово доносити свої думки. Згадайте ток-шоу Шустера і порівняйте рівень будь-якого «свободівця» з потугами думки та кривомовністю будь-якого регіонала. І це висвітлить одну з причин спалаху електоральних симпатій.   

4.

    Останній пункт, який я волів би розглянути в першій статті моєї трилогії, пов'язаний з особливостями радикалізму, в якому зазвичай звинувачують свободівців. На мій погляд, такий радикалізм є відповіддю на радикалізацію дій влади і в цій своїй іпостасі він резонує з радикалізацією всього суспільства. Проте, цілком брехливим видається твердження про те, що зазначена радикалізація є наслідком дій «екстремістських партій» (де разом з націоналістами чомусь опиняються комуністи), які зіштовхують одну суспільну групу з іншою. Насправді ж радикалізація проходить не лінією «Захід/Схід», а водорозділом «влада/суспільство». Саме влада проявляє найжорстокіший екстремізм по відношенню до суспільства, принижуючи його та зводячи на рівень бидла. Цей екстремізм виявляє себе в союзі «Влади та Криміналу». І останні вибори чітко його продемонстрували.

   Йдеться не лише про появу «братків» і «Беркуту» на виборчих дільницях, а про стратегію влади в цілому, розраховану на абсолютне придушення будь-якого спротиву репресивному механізму: політичне переслідування опозиції, знищення бізнесу, прагнення позбавити Україну мови, історії та національної памяті. І в цьому контексті зразковим радикалом-екстремістом є Дмитро Табачник, в той час, як український націоналізм виступає захисною реакцією на гуманітарну катастрофу, в яку стрімко поринає Україна. Відповідь на насильницькі дії влади приховано у величезному потенціалі ненависті до неї, який  об’єднує всю Україну в боротьбі з режимом. Тому одна зі складових успіху «Свободи» – відповідність суспільному запиту, про що свідчить нарощування потенціалу підтримки на Півдні та Сході України.

   Вказаний запит полягає в тому, що розлючене суспільство бажає не просто зміни влади, воно жадає помсти, точніше справедливого Покарання за скоєні владою злочини. Але багато виборців інтуїтивно розуміють, що інші лідери опозиції можуть зупинитися на півдорозі, здійснити «відкат» від суто кримінального режиму до «старого доброго олігархату». Ті, хто мріють про очищення влади та суспільства, вважають, що саме «Свобода» виступить тією безкомпромісною силою, яка піде до кінця та її « рука не здригнеться». Це і є збіг радикальних очікувань і радикальних обіцянок, який має всі підстави поглиблюватись. Криза влади, її відчайдушні спроби зберегти режим підсилюватимуть суспільне бродіння, що говорить про цікаві перспективи «Свободи» в найближчому майбутньому.

    З огляду на вищевикладені фактори наважусь висловити парадоксальну думку про те, що основне завдання «Свободи» після проходження у парламент полягає не в тому, щоби знижувати градус свого радикалізму, а в тому, щоби, навпаки, його нарощувати. Лише так вони зможуть і надалі відповідати суспільним очікуванням, перевести в практичну площину загрозливі слова та, зрештою, зламати хребет кримінальній диктатурі!

Далі буде... 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.