Найстаріший дисидент Молдови про свою молодість, творчість та пошуки раю в Союзі

24 ноября 2012, 15:13
студентка Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка
0
287
Найстаріший дисидент Молдови про свою молодість, творчість та пошуки раю в Союзі

И в диком гулаговском ралли Объездил я в поисках рая Огромную зону - Союз.

Борис Маріан, найстаріший дисидент Молдови, завітав до Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де зустрівся із студентами та розповів про те, чому обрав саме такий шлях та яку роль відіграли у його житті табірні роки.

Йому уже 76, а його голос досі не втратив ноток молодості та закоханості у життя. На його шляху було багато випробувань, але він зумів справитись із усім, не зламатись, залишитись Людиною попри все.

Коли Борис Маріан вперше потрапив до нашої країни, української мови він не знав, хоча був знайомий із нею, бо народився у селі, де половину населення складали українці. Уже з пятого класу почав писати фейлетони, а в третьому написав свою першу поезію – епіграму на вчителя. За цей сатиричний вірш він отримав багато «гонорарів» як від батьків, так і від учителя, який наскаржився матері й батьку на те, що написав їх малолітній син. А перший друкований вірш поета був опублікований у 1954 році і перекладений Борисом Олійником.  

Бажання стати журналістом змусило Бориса Тихоновича вступити в 1953 році до Київського університету на факультет журналістики – в його країні аналогічного на той час просто не було: «В той час в Молдові не було навіть шкіл, які б навчали журналістиці. Я завжди писав до районної газети. Що б не відбувалося, я відразу біг до редакції. Одного разу навіть написав про бригадира, який прихопив у сусідки-бабусі абрикоси, після чого справедливість встановили, і шкідник був покараний. Я хотів впливати на події, а не сидіти осторонь і мовчати».

Двадцятирічний студент Борис Маріан був серед перших хрущовських політв’язнів, дисидентів. П’ять студентських років, проведених в тюрмі, залишили глибокий слід на тонкій душі поета. У двох рядках його поезії відбиваються усі ті роки:
Обьездил я в поисках рая
Огромную зону – Союз
        Шукаючи той захмарний рай, поет наштовхується на цілком земне пекло, те, із яким його сучасники зустрічались кожного дня, те, яке стало їхнім щоденним життям – життям в Союзі. Про людей, яких він зустрів у таборі, Борис Тихонович розповідає як про «найбільше та найкраще братство»: «Це були вічні брати. Наша дружба – на все життя».

Поет розповідає про те, що змушувало його відстоювати свою точку зору, захищати свої інтереси, бути завжди стійким: «Спочатку я вірив у радянську людину. Я хотів бути радянською людиною. Хотів бути піонером, комсомолом. Але коли я бачив, що в Союзі відбувається одне, а в газетах пишуть зовсім інше, замовчують правду, я розчарувався. Після Хрущовської відлиги прийшли заморозки. Хрущов, хоч і не любив Сталіна, сам проповідував сталінізм. Із тюрми виходили одні люди, для того, щоб повернулись інші».

Про спілкування з іншими Борис Маріан говорить: « Мене не цікавить, якої ти крові – українець, росіянин чи молдаванин. Мене цікавить, що ти собою уявляєш».

Із цікавістю розповідає Борис Маріан і про навчання в Московському літературному інституті: «Навчання в Москві мені нагадала циганка. Я її зустрів і вона сказала, що поїду кудись далеко. Вона ще багато правдивих речей про мене розказала. А потім я дійсно поїхав вчитись до літературного інституту. Розвязала бабка путі-дороги мені».

На запитання про те, чи не жаліє Борис Маріан про те, що відсидів за власні погляди у таборах, відповідає, що «не потрібно ні про що жаліти, хоч сучасна Україна і не виправдала моїх надій. Я ні про що не жалію. Я закінчив найкращий університет. Це був університет життя».

На зустрічі Борис Маріан із радістю декламував студентам свої вірші і дякував за написані рецензії на його поетичну збірку «Нить моей Ариадны». Приємно було опинитись серед тих трьох студенток, чиї рецензії сподобались Борису Тихоновичу найбільше, та отримати від нього книгу з автографом та побажаннями. Поезія Бориса Маріана сповнена любов’ю до життя, до людей, вірою у кращу сторону їх душ. Вірші поета – ніби гімн людині, надія на те, що краще обов’язково буде, воно вже поруч:
Но встанет над сияющей планетой
Всечеловечьей скорби монумент
И сгорбленные наши силуэты
Пройдут по километрам кинолент.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Украина,Молдова,ГУЛАГ,дисиденти,Борис Мариан,найстаріший дисиднт Молдови
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.