Лист редактору журналу "Музеї України" про ситуацію у галузі

27 ноября 2012, 08:47
журналіст
0
291

Держкомархів є, а така важлива музейна галузь, де зберігаються скарби, оцінені в мільярди, працюють десятки тисяч співробітників, позбавлена повноцінного керівництва! Правлять якісь випадкові шабашник


                                                    Головному редактору журналу

«Музеї України»

Лист схвально-критичний

Шановний Віктор Вікторович!

       Уважно читаю усі Ваші публікації за останні роки. Усе частіше почали зявлятися тривожні статті про призначення на посади директорів музеїв людей не просто випадкових, а вкрай шкідливих, які за мінімальний час свого правління встигають нанести максимальної шкоди очолюваному ними закладу…

         Журналістська чуйка Вас, як завжди, не підвела: над музеями України нависла загроза, як ніколи, реальна: бездарні керманичі можуть їх, як ескадру у штормовому океані, одного за одним посадити на рифи. При цьому шкода, заподіяна національній культурі одним окремо взятим недокерівником, може бути порівняна з потужним землетрусом або локальним (чи не дуже) військовим конфліктом…

Тут усе зрозуміло: випадкові люди, призначені керувати флагманами музейної справи, або чманіють від власної значимості, роблять безглузді кадрові перестановки, незважені за наслідками вчинки, або ж починають безтямно збагачуватись. Або те і інше разом…

У чому ж причина подібних явищ? Невже потенціал кадрового резерву музейної галузі вичерпано? Невже немає підготовлених кадрів, здатних кваліфіковано працювати на посаді керівника музею та чи справляються зі своєю роботою старі кадри? Масове звільнення старих директорів – це розчистка місць під посадку власних кадрів? А систематичні конфлікти довкола новопризначених керівників – це боротьба за справедливість, чи опір старих кадрів новим віянням?

Ризикну висловити свою думку. Проаналізувавши останні звільнення та призначення, змушений констатувати: у більшості випадків і одне, і друге було помилковим. Проблема ця існувала і раніше, але у хронічному стані. Діючий міністр своїми спробами лише відкрив проблемний нарив. Але, ані інструментів, ані ліків для його подолання на сьогодні нема. Старі директори вже не можуть керувати галуззю без певного коригування власних дій, а нові… Здебільшого це випадкові люди, підібрані методом «тику». Вірогідність, як у поручика: буває, що вдається, але частіше б’ють морду…

На думку приходить термін, який так не люблять музейники зі стажем: музейний менеджмент. Проблема в поєднанні в одній людині і музейника, і менеджера. Проблема потребує системного підходу та певних витрат часу і коштів. Але, насамперед, потрібен прояв неабиякої волі керівництва галуззю. На сьогодні стає зрозумілим те, що музеї, як раніше, не можуть бути відстійником для партійних та інших функціонерів. Часи змінилися. Світовий досвід показує, що право на життя мають заклади культури, які вміють бути цікавими для відвідувачів, працювати з благодійниками, та мають інструменти для сучасного  ведення бізнесу. Хто з нині діючих директорів музеїв відповідає вищеперерахованим критеріям? – одиниці. При цьому більшість керівників готові оволодівати новими знаннями, та от біда: не мають можливості. Я не беру до уваги «проффесіоналів», які вперто опираються нововведенням. Так, наприклад, бувший директор музею у Пирогові Павло Федака на рекомендації авторитетних міжнародних експертів, які проаналізували роботу підвладного йому скансену та виклали свої думки на двохстах з лишнім сторінках… накатав листа-скаргу Президенту(!). Але це – крайнощі, які, скоріше зацікавлять психіатра. А взагалі – рівень кваліфікації керівництва музеями здебільшого однобокий. Причому знань бракує переважно в сучасних засобах ведення музейної справи. Але ж усе це вже є, вже застосовується у більшості розвинених країн!  - то що, будемо вигадувати велосипед?

Можна, звичайно, до безкінечності перетасовувати музейні кадри, усе глибше занурюючись у конфлікти, підбирати керівників методом «випадкових чисел», можна кожному міністру приводити з собою свою «молоду команду», а кожному новопризначеному директору починати з масових звільнень. Але я готовий битсь об заклад, що таким чином ми ніколи не станемо світовим флагманом музейної справи… Отже, що робити? Я не готовий думати за десятки міністерських чиновників та розробляти за них рекомендації, тим більше світовий музейний досвід їм відомий не гірше за мене. Зрозуміло одне: терміново потрібен план виходу з національної музейної кризи! Одразу зауважу: якщо його доручити так званим «моральним авторитетам», які сьогодні відпочивають у музейних радах – нічого не вийде! Утримування музеїв – справа неймовірно дорога, і навіть країни, у яких бюджет у десятки разів більший, ніж у нашої країни, не беруть на себе їх стовідсоткове утримання. Існує система співпраці зі спонсорами, благодійниками, народної підтримки… При цьому вони усе ж залишаються науковими та культурно-просвітницькими центрами, не перетворюючись на комерційні заклади…

Отже, професійний підхід до підбору кадрів та – учитись, учитись, учитись!.. Світова практика ведення бізнесу давно практикує постійне підвищення кваліфікації та безперервне навчання з метою встигати за швидкоплинними змінами у сучасному світі (у нашому випадку – ще й постійні зміни законодавства). Думка вголос: потрібен навчальний центр, який би, з залученням вітчизняних та зарубіжних спеціалістів підвищував би кваліфікацію сьогоднішніх керівників та поступово готував би їм зміну. А можна – навмання запрошувати на директорів різноманітних варягів, регулярно підкидуючи журналістам роботу та тримаючи громадськість у постійному очікуванні скандалів та сенсацій…

Що ж, вміння вирішити набираючу оберти музейну проблему – ще один тест як для керівництва музейною галуззю, так і для керівництва держави в цілому.

І. Корсун.   

Відповідь редактора журналу "Музеї України":

Дякую за листа!

Символічно, що останнім часом заяви, звернення, листи, скарги спрямовують саме на адресу нашої редакції! З одного боку це підтверджує вагу журналістського слова, з іншого - викликає сумні думки про рівень управління музейною галуззю чиновниками Мінкульту. Особисто я не розумію, хто в Міністерстві постійно і системно переймається проблемами музеїв? Бачимо лише якісь кадрові кавалерійські наскоки та диверсійні рейди перевіряльників у повсталі колективи. Є ще бюджетні маневри - цим дамо, тим ні!

Я вже кілька років пропоную створити Державний комітет музеїв, чи повноцінний Музейний департамент Мінкульту! Хай виключно його керівники, які сподіваємося, будуть досвідченими музейними профі, переймаються проблемами галузі! Адже, тут є чимало таких специфічних моментів, які стороння людина, хай навіть досвідченний менеджер-виробничник, зрозуміє лише за кілька років! 

Не можна навіть порівнювати завдання і проблеми крихітного меморіального сільського музейчика чи таких гігантів як Лавра, Софія, Нацмузею у Пирогові! А треба порівнювати, вивчати, вирішувати, розвивати! Цим просто ніхто не займається! В кінці року верстають бюджети, яких вистачає лише на комуналку і зарплату, а далі все залежить від директорів. Ініціативні ентузіасти борсаються, щось пробивають, а переважна більшість традиційно плаче про сумну долю української культури. Галузь занепадає, щодня збільшуючи розрив з провідними європейськими та американськими закладами! Говоримо лише про елементарне виживання, а не перспективний розвиток! Тому - перш за все треба створити легітимний управлінський орган, який би відповідав за все! Саме він повинен турбуватися про навчання, перепідготовку, вивчати закордонний досвід, контролювати роботу музейників...

Держкомархів є, а така важлива музейна галузь, де зберігаються скарби, оцінені в мільярди, працюють десятки тисяч співробітників, позбавлена повноцінного керівництва! Правлять якісь випадкові шабашники Мінкульту, що чи не щороку змінюються іншими...

Давайте спробуємо привернути увагу до цього моменту! Хоча оцінюючи політичну ситуацію, можу чітко спрогнозувати продовження нинішнього управлінського стилю - від скандалу до скандалу. Від суду до суду. Від однієї кримінальної справи до іншої. Комусь це вигідно.

Але, до чого тут флагмани духовності - музеї?

Сумно... Боротьба триває! Потрібна лише перемога!

Віктор Тригуб
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.