"Мовний" закон. Переконання чи гра?

29 ноября 2012, 18:56
вільний журналіст
0
200

"Мовний" закон

Після ухвалення 3-го липня Верховною Радою закону “Про основи державної мовної політики”, мовна ситуація не зазнала якісних а головне відчутних для загалу кардинальних змін та деформацій. Патріотичні середовища поспішили наректи факт прийняття закону “актом чітко зорганізованої та спланованої зовнішньою потугою агресії” (зрозуміло, що йдеться про кремлівські чинники). Думка не позбавлена логіки і глузду, проте швидше всього є такою, що не цілковито відповідає дійсності.


Варто визнати, що у ситуації із законом і становищі, котре почало формуватися після його ухвалення, винні насамперед україноцентричні (а не проросійські) партії, громадські організації, установи Національної академії наук. Мусимо констатувати їхню слабкість, розрізненість, неналежну освідченість й відсутність необхідного впливу на громадскість. Загал не цікавили показові замилування вишиванками, писанками й ляльками-мотанками, а безглузді й беззмістовні оповіді про трипільців, укрів, скіфів й неймовірну давнину української цивілізації не спиняли ходу нівеляторів національних ідентичності та культури.


Аналітики й політологи вже акцентували увагу на тому, що нинішня політика Януковича-Азарова не є настільки запопадливою перед Москвою, як те подають нині широкому загалові політики формально опозиційні нинішній владі. Час засвідчив, що принизливі для України Харківські угоди насправді були спробою шляхом декларації зміни курсу взятого попереднім президентом Віктором Ющенко, зменшити ціну на газ та пошуком ринку збуту української продукції в Росії. Небажання Путіна йти на зустріч запобіганням українських очільників змушує останніх до більш тверезго погляу на реалії й вимушеної обставинами (зрозуміло, що не власним бажанням) більш жорсткої (проте навряд чи принципової) політики в окремих царинах стосунків з Росією. Розмови (навіть не погрози) про звернення до міжнародного суду в справі перегляду укладеної Юлією Тимошенко ціни на газ, пошук альтернативних джерел енергії, й як наслідок, зменшення об'ємів закупівлі “блакитного палива”, дають підстави стверджувати, що нинішня формально “проросійська” фразеологія президента та прем'єр-міністра України швидше всього є лише пошуком шляхів вирішення лишених у спадок від попереднього уряду проблем та викликів часу.


Аналогічній оцінці підлягає й згаданий вище закон “Про основи державної мовної політики”, який відразу викликав обурення патріотично налаштованої громадскості, зрив запланованої в Українькому Домі прес-конференції Януковича, фізичних зіткнень протестантів з загонами спецпризначення МВС та порушення проти кількох учсників мітингу-протесту кримінальних справ. Факт його прийняття за кілька місяців до виборів у ВР, функціонери Партії Регіонів пояснювали виконанням даних в часі президентських виборів обіцянок та взятих зобов'язань. В дійсності, це був реверанс (доречі, достатньо неефективний) в бік неабияк зневірених вчорашніх прихильників. Навіть серед депутатів-регіоналів знайшлись відверто декларуючі незгоду.


Варто визнати, що діючі до липня норми попередньої редакції “Закону про мови”, від самих початків так і не виконувались належним чином. Попри його вимоги, документація, листування й протоколи рішень окремих обласних та районних органів влади (переважно на Сході України) продовжували здійснюватись російською мовою. Деякі обласні ради, всупереч вимогам Конституції приймали рішення про надання їй статусу регіональної в окремо взятих областях, проте постановами прокуратури або суду вони скасовувались. Прийняття нової редакції суттєво полегшило діяльність упереджено налаштовних середовищ. Кілька обласних рад шляхом голосування вже надали російській мові статусу офіційної. На аналогічні кроки наважились й голови кількох селищних рад на Буковині, надавши в окремо взятих селах румунській мові статусу офіційної, та райцентру Берегове на Закарпатті, надавши статусу офіційної угорській.


Бурхлива реакція громадськості на прийнятий закон звичайно ж мала вагоме підгрунтя. Українська мова впродовж століть зазнавала всебічних утисків й заборон, а її носії нерідко навіть репресій та переслідувань. Лишений у спадок від почилого (і геть не в Бозі) Союзу “совковий” менталітет, і нині корегує поведінку мільйонів громадян України, в уяві яких, українська мова є чимось вторинним, непрестижним, і таким, що не здатне та не спроможне логічно й цілковито викласти думки і бачення. Виступ громадскості з вимогами скасувати закон, публічні обіцянки кількох донещодавна ще російськомовних блогерів публікуватись в подальшому виключно українською, листи інтелігенції до громадскості й очільників церков до президента, засвідчили про зріст серед загалу національної свідомості й віри у спроможність бути безпосереднім учасником творення принаймні внутрішньої політики держави. Кілька років тому (наприкінці 2004-го на початку 2005-го рр..) українці пережили час всезегального піднесення і навіть зриву. Спроба ігноруючи думки, настрої і вподобання загалу, шляхом махінацій та закулісних домовленостей і угод передати владу Партії Регіонів, став причиною всезагального протесту. Віктор Ющенко, який на хвилі народного обурення здобув крісло президента не виправдав довіру мільйонів, і для багатьох став причиною зневіри. Проте загал отримав нагоду відчути спроможність впливати на вироблення й прийняття рішень.


Прийнятий з ініціативи депутатів Партії Регіонів закон навряд чи реально вплине на стан справ в Україні. Підозрюю, що новообраний склад ВР ще повернеться до його обговорення, й причину справедливого обурення мільйонів швидше всього буде скасовано. З'ява нових сил в партламенті дозволяє розглядати цей сценарій розвитку подій реальним. Інша справа, що скасування несправедливого, формально зрівнявшого в правах різні за стартовими можливостями мови закону, навряд чи стане причиною виконання вимог нового в подальшому.


Майбутнє України вцілому й української мови зокрема, цілковито залежить від активності і принциповості самих українців. Надання осмисленної й усвідомленної переваги україномовній продукції (газетам, журналам, ресурсам мережі Інтернет), вимоги робити цей продукт якісним, а отже і привабливим, обрання для здобуття початкової освіти україномовні дитсадки та школи, вимоги надання вищої освіти українською мовою, буде найкращою протидією в справі захисту українців від асиміляції та духовного вимирання. Не пасивний захист а наступ. З тим і переможемо.


Олесь Вахній

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.