Євроінтеграція або союз з Росією з точки зору простої людини

куди піти, куди б податись

    Вже не за горами 2015 рік. Рік, який дасть відповіді на багато питань. Ми дізнаємося ім'я нового гаранта конституції або ж ім'я нового, а може і старого пахана. Це, скоріше всього, буде чи теперішня каторжниця і мучениця Тимошенко, з чітким європейським вектором або ж хтось із банди солов'я розбійника Януковича, прихильників ідеї єднання братніх народів. Так вважає більша частина населення країни, а точніше виборців, якщо вже говорити про вибори. Звичайно ж все трохи не так: Янукович не такий вже і Російський, а госпожа Тимошенко зовсім не з Парижа, але це політика. Кожен вибирає собі ідею і горланить її з усіх трибун. Я не про це.

     Ми постійно чуємо про газотранспортну систему: про болючу тему газової труби, яку  то віддають Росії, то не віддають, то здають в оренду, то приватизують, носяться з нею як дурень зі ступою. Суперечки навколо труби активно використовуються політиками для заробляння рейтингу собі красивим. Що ж стосовно решти економіки, то одні політики говорять про те, що нам необхідно рухатися в Європу, про вливання нескінченних європейських грошей, інші про те, що треба запустити Російський капітал, треті кричать про те, що підприємства наші і ні ті ні інші тут не потрібні, що треба лишити все як є. У кожного є своя платівка. І цю свою політичну пісню вони співають раз за разом, при першій же нагоді, даючи нам, простим виборцям їжу для мозку.  Адже кожен з вас так само має думку з цього приводу. Ми так само доводимо, наводимо факти, аргументуємо, сперечаємося про те куди нам іти. Наліво або направо. У матінку Росію чи в звабливу незвідану західну далечінь. Знову розділення. На проєвропейських і проросійських нас. Знову гри в розділяй і володарюй.

    Ми міркуємо виходячи з тієї інформації, що надходить з екранів телевізора, друкованих та Інтернет  видань. Виходячи зі слів, думок, висновків і прогнозів почутих або прочитаних, але тільки не зі своїх.

   А давайте спробуємо не брати до уваги хто, що говорить. Подумаємо передусім про себе. Давайте виходити з власної вигоди від того чи іншого курсу країни. Давайте задамо собі питання: «А що я з цього буду мати?» Відповідь очевидна. НІЧОГО. Я, припустимо, взагалі не бачу різниці між Ахмєтовим і Дерипаскою, між Коломойським і Абрамовичем. Яка різниця, свої чи чужі. Яка різниця хто він: єврей, татарин, німець або поляк. Сенс бізнесу один, - гроші, влада, контроль. Ніхто. Я повторюся, ніхто в теперішніх мінливих умовах не зацікавлений у розвитку, модернізації, оновленні основних фондів. Куй залізо поки гаряче. Ось правило. Бери поки можна. І так не тільки в приватному секторі теж саме відбувається і на держ підприємствах, навіть ще гірше. Кожен директор розуміє, що завтра його може не бути і кожен думає тільки про те як і що вкрасти, де б відкроїти, заробити і т.д, що б потім і на прокуратуру, міліцію, СБУ, КРУ та інших здирників було і себе улюбленого не образити. І не вони такі, не поганий особисто пан Ахмєтов. Хіба винен він у тому, що хоче забезпечити майбутнє собі і своїм дітям. Кожен хоче, дайте тільки можливість. Кожна людина безмежна, як і його потреби, тільки от ресурси для задоволення цих потреб у кожного свої.

     Так ось хто б не прийшов, хто б не купив, не заволодів. Не залежно від прізвища та національності буде діяти в умовах функціонування системи. Буде дозволяти собі рівно стільки скільки дозволено системою і заробляти рівно стільки скільки зможе, щоб вистачило на всіх дармоїдів (КРУ, СБУ та інших) і звичайно ж себе. І так само виводити капітал в офшори, не тому що там краще, а тому що там все зрозуміло, а тут ні, і так само класти на тих, чия праця забезпечує приріст цього самого капіталу, даючи рівно стільки, скільки потрібно на поїсти і доїхати . Такі правила. Така система. Система вибудувана саме так. Ми всі завжди маємо користуватися можливістю, зважаючи тільки на закони та особисту внутрішню мораль. В кого ж мораль відсутня тоді залишаються тільки закони країни в якій та чи інша особа функціонує. Хіба не так. 

      Давайте тепер трохи відійдемо від теми і розглянемо простий приклад. Я вже торкався теми вугілля, тему шахт. Шахтний бізнес має свою специфіку: дуже високу прибутковість, при низькій ліквідності. У шахтному бізнесі практично не буває коротких грошей і маленьких капітальних вкладень, та й не тільки капітальних, а ще й людських і енергетичних ресурсів. Говорячи простіше, потрібно вкласти 30-40 млн. зараз, і лише рокі  через два-три отримати перші гроші, через чотири-п'ять повернути те, що вкладено, і протягом 10 років збільшитися в рази, а через 20-30 в десятки і сотні разів. Це дуже прибутково. Тим більше в часи енергетичної кризи. Але знаючи наші політичні реалії, хто-ж з іноземців захоче ризикувати своїми кровнозаробленими. Та що там іноземців, наші самі не особливо зацікавлені, адже сьогодні ти дружиш з синіми, а завтра прийшли помаранчеві і просто забрали. За інакомислення і єретиканство. От і стоять і висмоктують з бюджету. І не закривають, так звані, неприбуткові шахти не тому що людей шкода, на людей всім на ... ать, а тому що дотації йдуть куди треба.

    Висновок напрошується один:  Система не передбачає розвитку.

    І винні в цьому тільки ми самі. Це ми дозволили збудувати систему грабежу і обдурювання. Ми самі своєю довірою, аполітичністю і дурним принципом: «Моя хата з краю» впустили мародерів і здирників без моралі і понять. Що посієш, те й пожнеш.

     Так що рано і безглуздо зараз замислюватися про євроінтеграцію або вступ в якісь сумнівні союзи. Спочатку потрібно розібратися всередині, поламати систему і побудувати нову. Систему верховенства закону і права, систему обов'язків і відповідальності, систему рівності і справедливості. Систему захисту народу та того, що йому по праву належить. І тільки потім, будучи сильними і зміцнілими думати про союзи і об'єднання.