Чи здатні ми бути вдячними?

17 декабря 2012, 21:34
Народний депутат України 2-4 скликань
0
215

Невинно загиблі в результаті жахливих суспільних експериментів з того світу волають до нас, щоб ми про них не забували!

    Минають роки, десятиліття… Відходять у вічність живі свідки тих чи інших подій. Стирається в людській памяті те, чим жили і через що пройшли мільйони наших предків – батьків, дідів, бабусь…

    Часто цьому забуттю «сприяють»  державні формації з людиноненависницькими ідеологіями та теоріями, які при втіленні в життя приводили до багатомільйонних жертв, неймовірних людських страждань і невимовного горя. Невинно загиблі в результаті таких жахливих суспільних експериментів з того світу волають до нас, щоб ми про них не забували! Вони дивляться на нас з небес своїми переповненими нелюдськими стражданнями очима і не можуть збагнути, чому їхні нащадки байдужіють, чому не розказують своїм дітям і внукам правду про їхні муки і насильницьку смерть, чому не вшановують належним чином пам’ять мільйонів невинно убієнних та тих, хто вижив і не боявся про це говорити вголос.

    Одним з таких страшних в своїй антилюдяності суспільних експериментів, організованих більшовицьким режимом, був Український Голодомор 1932 – 33 років, що призвів до багатомільйонних жертв наших співвітчизників, які вмирали від штучно створеного Сталіним і його поплічниками голоду.

    Та світ про це майже нічого не знав. Диявольські витвори більшовизму – залізна завіса зовні і «чорні дошки» всередині – робили свою людиновбивчу чорну справу.

                        

                                                      Гарет Річард Воен Джоунс

    Але все ж таки маленькими промінчиками світла правда пробивалася через темінь навмисного замовчування страшної людської трагедії. Першим, хто публічно під власним іменем розповів істину про жахіття Голодомору, ризикуючи своїм життям, став британський журналіст, випускник Триніті – коледжу Кембриджського університету, що вільно володів п’ятьма мовами, в т.ч. і російською, знавець міжнародної політики, валлієць за походженням Гарет Річард Воен Джоунс (народився 13 серпня 1905 року), який подорожував Україною на початку 1930 – х. Його правдиві репортажі звучали дисонансом серед модних тоді у західному світі дифірамб – симпатій до СССР.

     Американський журналіст Юджин Лайонс, будучи відрядженим до Москви, пізніше у своїх мемуарах «Відрядження до Утопії» (1937 рік) згадував: «Справжнім купівельним засобом  у Москві, здатним  купити  те, чого не можна було придбати ні за рублі, ні за долари, була  влада. А влада означала — товариш  Сталін, товариш Уманський, віртуозний комбінатор, чий дядько був кращим приятелем двоюрідного брата члена  колегії  ГПУ. Запрошення на прийоми у «вузькому колі», на бридж із «великими людьми», компліменти у «Правді», задоволення соціальних амбіцій дружини — усе це діяло набагато краще, ніж примушувати кореспондента  прикусити  язик  з допомогою  погроз… У Москві або в Берліні, в Токіо чи в Римі — спокуса для діючого репортера лежить у сфері конформізму. Набагато зручніше і, зрештою, вигідніше  притримати  інформацію, призначену  читачам, які мешкають за тисячі миль  від  тебе, ніж  зіткнутися ніс – у ніс  із розгніваним  цензором і дверями кабінетів, що зачиняються перед  тобою».

    На жаль, цей конформізм залишається актуальним і для сучасної української журналістики. А тоді одним одним з його стимулів, без дозволу якого телеграф не передавав телеграми іноземних кореспондентів, був Костянтин Уманський – керівник відділу преси та інформації Народного Комісаріату Закордонних Справ.

    Далі Юджин Лайонс згадував, що в готельному номері одного репортера на зустрічі з іноземними кореспондентами Костянтин Уманський наказав їм назвати в своїх матеріалах Гарета Джоунса брехуном в обмін на доступ до висвітлення організованого Кремлем судового «шпигунського» процесу над британськими інженерами компанії Metropolitan Vickers. І вони пішли на цю злочинну оборудку з більшовицьким режимом, замовчуючи Український Голодомор: «Ми визнали цього чортового Джоунса брехуном, хоча й в обтічних фразах, щоб заспокоїти свою совість. Потім, коли з брудною справою було покінчено, хтось послав за горілкою і закускою, Уманський приєднався до святкування, і вечірка тривала до ранку».   

    Ось так західні журналісти за гарним столом з горілкою і закускою закрили очі на голодну смерть мільйонів українців.


    Основну скрипку у кампанії проти Гарета Джоунса грав Волтер Дюранті – негідник, який за вихваляння сталінізму, як продовження марксизму і ленінізму, отримав Пулітцерівську премію та публічно у своїх роботах категорично заперечував Голодомор, підтримуючи колективізацію (за ним – це соціалізація), створення концентраційних таборів та репресії. Будучи кореспондентом газети The New York Times у Москві, він звинувачував Гарета Джоунса у вигадках і цинічно заявляв, що «насправді немає ні голоду, ні голодних смертей, але вельми поширені випадки смерті від хвороб, викликаних недоїданням…». Хоча Волтер Дюранті, догоджаючи більшовикам, публічно і заперечував існування голоду, але в приватних розмовах він його визнавав. 26 вересня 1933 року у приватній бесіді з Уїльямом Стренджем, співробітником британського посольства у Москві, він сказав: «Цілком ймовірно, що минулого року в СССР 10 мільйонів людей загинули, прямо чи непрямо, через дефіцит продовольства». Незважаючи на це, Волтер Дюранті продовжував публічно брехати, що голоду немає, плюючи на професійну етику та звичайну людську порядність. Йому були милішими вигоди від співпраці з кривавим більшовицьким режимом, ніж правда про мільйони людських смертей від голоду. Повною протилежністю Волтеру Дюранті був Гарет Джоунс, для якого правда була на першому місці.

    Ось що говорив про Джоунса колишній Прем’єр – міністр Великої Британії Девід Ллойд Джордж , у якого той був певний період радником з міжнародних питань: «У своїх розслідуваннях він ніколи не боявся ризикувати. Я боявся, що якось його ризик виявиться надмірним. Ніщо не оминало його уваги. Він не дозволяв, щоб жодна перешкода відвертала його від шляху, який міг привести до пізнання потрібного йому факту. Він володів майже бездоганним умінням докопуватися до суті важливих речей».

    Більшовицько – комуністичний режим робив усе можливе, щоб світ не знав правду про Голодомор, який через «чорні дошки», відбирання у людей всього їстівного, заборону їм покидати свої адміністративно – територіальні одиниці та загалом межі України, і що це мало місце тільки в Україні, перетворився на геноцид українства. Голодомор, за задумом більшовиків, мав назавжди зламати прагнення нашого народу до волі і незалежності, адже українці чинили збройний спротив комуністичній системі в різних областях України аж до початку 1930 – х років.

                      Нижче  подано фотоархів Гарета Джоунса з його подорожі Україною:

                       
                         
                       
                       
                       

                       

    В той час, як мільйони українців помирали голодною смертю на своїй рідній землі, більшовицькі вожді запрошували до себе в гості засліплених комуністичною пропагандою відомих західних діячів, показуючи їм «потьомкінські села» і влаштовуючи розкішні банкети. Серед тих, хто був у полоні більшовицької брехні, можна знайти багато британців: міністр праці у лейбористському уряді Сідні Вебб та його дружина і соратниця Беатрис, славетний письменник – фантаст Герберт Уеллс і всесвітньовідомий драматург Бернард Шоу.

                     

                     

                     

    Вебби, подорожуючи Україною в 1932 – 33 роках, говорили, що голод видумали антикомуністи. Герберт Уеллс, якого в серпні 1934 року особисто прийняв московський диктатор, теж повторював більшовицьку брехню про відсутність голоду, а Бернард Шоу, будучи запрошеним Сталіним з нагоди 75 – річчя, цинічно заявив: «Я ніколи не бачив, щоб десь годували так добре, як у Москві» та категорично заперечував наявність голоду в Україні. Собі в союзники він взяв колишнього Прем’єр – міністра Франції Едуарда Ерріо, який після розкішних частувань на українській землі в спецхарчевнях високих більшовицьких чинів казав: «Голод – видумка капіталістичної пропаганди».

    І Вебби, і Герберт Уеллс, і Бернард Шоу, і француз Едуард Ерріо були соціалістами – совєтофілами. Совєтофільство ототожнювалося з русофільством.

    Британський журналіст Джон Свіні говорив, що «…ліві – такі, як Джордж Бернард Шоу та Г. Дж. Уеллс їздили до Росії й лизали чоботи Сталіну. Однак вони дуже помилялися. Сталін багато в чому не кращий за Гітлера. Адже від того голоду загинули 10 мільйонів».

       «Колосальні події – такі, як голод в Україні 1933 року, що привели до загибелі мільйонів людей, фактично пройшли повз увагу більшості англійських русофілів», – писав  противник тоталітаризму і видатний письменник Джордж Оруелл.

    Але Український Голодомор не пройшов повз увагу британця Гарета Джоунса, хоча він теж на початку своєї карєри був у полоні русофільства та міфу про «совєтський рай»: «Я божеволію, коли думаю про те, що такі люди, як Вебби, котрі їздять до Росії, де їх добре годують і водять за носа, заявляють, що там рай».

    У своєму інтервю для Reuters (березень 1933 року) він скаже: «Найбільше після Сталіна в Росії ненавидять Бернарда Шоу. Для багатьох, хто читав, як він описує достатокпродовольства у країні, що вмирає з голоду, майбутнє ще безнадійніше, ніж теперішнє…».

    Тоді ж, у березні 1933 – го, газета The Manchester Guardian надрукувала перший матеріал Гарета Джоунса про Український Голодомор, який він написав після особистого відвідування Харківщини. Його публікації в британській, американській, німецькій і французькій пресі про жахливу трагедію – вбивство мільйонів людей штучно створеним голодом стали тими променями правди, які не дозволили комуністичному режиму заховати цей геноцид у чорній пітьмі більшовицької брехні і замовчування.

    Зараз в Україні, незважаючи на різні перепони і протидію «старшого брата» та його «пятої колони», правда про Голодомор доходить до все більшого числа наших співвітчизників, щорічно в листопаді відзначаються сумні роковини цієї вселенської катастрофи, хоча нинішній режим до цього і ставиться формально. Та генетична память поступово повертається до нашого народу. До цього нас спонукають душі мільйонів вбитих українців через зумисно організований комуністами голод. До цього спонукають і опубліковані матеріали гідного сина свого народу Гарета Джоунса про Український Голодомор – одну з наймасштабніших світових гуманітарних катастроф. Його подвижницька діяльність сприяла також і тому, що зараз десятки різних країн визнають Голодомор, як злочин комуністичного режиму та геноцид  Українського народу. До цього чимало зусиль доклала також і українська влада протягом 2005 – 2009 років.

    Заслуги Гарета Джоунса перед Україною в цьому плані є унікальними! Адже він першим заговорив на повний голос про злочини більшовицько – комуністичного режиму проти нашого народу, про нашу найстрашнішу національну трагедію – Голодомор на основі реальних фактів, зібраних ним під час подорожей голодними українськими селами всупереч офіційній забороні комуністичної влади відвідувати Україну, ризикуючи власним життям. Він залишився вірним професійній етиці та людській порядності, за що був оголошений небажаною особою в СССР.

   Можливо, що Гарет Джоунс опублікував би ще не одну правдиву статтю про страхіття в Україні 1932 – 33 років, але його життя трагічно обірвалося у Внутрішній Монголії в неповні 30 років. Він був викрадений і через 16 днів розстріляний за підозрілих обставин 12 серпня 1935 року. Хоча його напарника Герберта Мюллера, який був агентом комуністичного інтернаціоналу, керованого Москвою, в Китаї, звільнили через 2 дні після викрадення. Існує версія, що Гарет Джоунс став жертвою агентів Сталіна, оскільки насмілився порушити більшовицьке табу на Український Голодомор. Крім того, точно відомо, що німецька транспортна компанія Westwag, послугами якої він скористався для подорожі, була «кришею» для агентури ОГПУ – НКВД.

    Отже, чи здатні ми бути вдячними? Чи не заслуговує Гарет Джоунc на спорудження йому в Україні пам’ятного знака? Адже він розірвав павутиння комуністичної брехні, першим розказавши світові правду про Український Голодомор 1932 – 33 років!

    Такий крок – встановлення пам’ятника Гарету Джоунcу на нашій землі – свідчив би про те, що Український народ пам’ятає та шанує, як  мільйони своїх співвітчизників, що безневинно загинули жахливою голодною смертю від рук комуністичних катів, так і того, хто, ризикуючи власним життям, на повний голос говорив правду і відкривав світові очі на істинні масштаби національної трагедії українства.

   Сподіваюся, що Український народ, на знак вдячності, спорудить на своїй рідній землі пам’ятник великому британцю Гарету Джоунcу.

    Він це заслужив! А ще більше цього потребуємо ми самі!


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.