Поле чудес в країні лохів!

Вирішив заснувати блог під рубрикою, як колись в АіФ "Куточок О. Бендера". Ці випадки вже колись з кимось відбулись. Але можливо вони, викладені тут допоможуть багатьом уникнуть неприємних моментів!

Отже, шановні прихильники нашої рубрики „ПРОХІНДІАДА”, як ви вже мабуть здогадалися, мова сьогодні піде про ваші „кровні”. Так – так, ви ж їх уже назбирали для чогось? Тоді готуйтеся – витратити їх бажаєте не лише ви! Адже ви збиралися щось купувати, обмінювати валюту, здійснити подорож або ж просто хотіли вибратися родиною на вік-енд, тоді почитайте представлені отут історії й Ваші шанси бути кинутими різко знизяться...

Відпустка до Кідляндії

Свої гроші на відпустку Ганна П., із Харкова, збирала весь минулий рік. Мрія про поїздку „до країни фараонів” майже стала реальністю: усього й справ – то вигідно поміняти накопичені гривні на „справжні” зелені гроші з портретами американських президентів. Гроші вона з рук не міняла, (була навчена!), а пішла наша майбутня туристка в постійно діючий обмінний пункт. Підходить до віконечка, а воно закрито. У цей же час десь з позаду з’являється молодик і звертається до нашої туристки зі словами: "Ви до мене? Міняти? Скільки у Вас?". Довідавшись про суму, хлопець запропонував дівчині підійти до віконечка, а сам витяг ключі і став ними ретельно дзенькати, нібито відкриваючи двері. Потім припинив і запитав, яким номіналом купюри. Почувши про 200 – тки, взяв їх подивіться „на справжність”, повертів так і сяк, подивився деякі на світло, повернув мені і попросив почекати, „поки він відключить сигналізацію”. Коли Ганна роздивилася свої купюри, то побачила, що це „кукла”, що складалась із двох справжніх 200 гривених, а решта були календарики, надруковані із рекламною метою! Кинулася вслід "банкіру", а його вже і слід охолов. У міліції заяву прийняти, категорично відмовилися: "Ви ж самі порушуєте правила обміну валюти! Шахрай не сидів в обмінному пункті, навіщо ви міняли у нього? Квитанції банку у вас немає, отже, банк обвинувачувати теж немає в чому". Так пані туристка нічого не домоглася і як завжди провела свою відпустку на власній дачі.

Лохсервіс

Ще гірше почуває себе Михайло Т. із Одеси.  Назбирав він суму набагато більшу - аж на дорогу іномарку. 14 років „ходив у море”, купував у ділера – „щоб не кинули”, але за півроку, ось невдача, його красуню, трошки „пом'яли”. Та слава Богу, зі страховиками усі формальності були швидко залагоджені, страховий випадок зафіксований, і в суворій відповідності з договором, Михайло відправився у фірмовий автосервіс, що належить дилеру, у якого він колись і купив машину. Там теж усе минуло без проблем, хіба що щільний графік не дозволив приступити до відновлення автівки негайно – і нашого героя записали в чергу, що повинна була підійти за два дні по тому. Заспокоєний Михайло відправився чекати, але на півдороги в нього задзвонив мобільний:

 - У нас отут утворилося "віконце", можемо прямо зараз поставити вашу машину ремонтуватися - повідомили Михайлові нібито з недавно покинутого ним автосервісу.

А приїхати наш моряк міг, тому одержав і нові інструкції: оскільки ремзона „забита під зав'язку”, та й на вулиці припарковуватися нема як, йому запропонували особливо не „напружувати себе” і поставити машину на перше  місце, що трапилося, неподалік сервісу. Мовляв, інтереси клієнта вище за усе і співробітник фірми сам підійде до автомобіля. Так воно і трапилося: через кілька хвилин Михайло зупинив машину біля сервісу і до нього відразу  підійшов ввічливий молодий хлопець. Євген Петрук - менеджер по продажах, так значилося в нього на візитівці, запропонував Михайлові, пройти до салону, посидіти, погортати журнали, поки він, тобто Петров, залагодить усі формальності. Не відчуваючи дурного, водій пішов до приміщення сервісу, попередньо передавши ключі й документи на машину Євгенові. Той, у свою чергу, трохи постояв біля менеджерської стійки, після чого повернувся із купою папірців, що підтверджували постановку його модного авта на ремонт. Прямо на канапці, ошалілий від такого сервісу Михайло, підмахнув документи, після чого з почуттям виконаного боргу виїхав додому на таксі. Ідилія була порушена лише через два дні по тому, коли з сервісу поцікавилися, коли ж Михайло з'явиться на запланований ремонт? Що було далі не наше діло. Але чув, що машину шукають й досі.

Безготівковий нерозрахунок

У нашу добу дикого капіталізму, коли людина людині чи вовк, чи у кращому випадку собака – усі навчилися один – одному не вірити. Уряду не вірять, рекламі навчилися не вірити, не довіряють пресі... Але дотепер існує безвідмовний спосіб, яким нашу людину все ж можна переконати в чому завгодно... Правильно, за допомогою відповідної папірця. Яка з часів першодрукаря Івана Федорова цінується в нас як істина. Отож ідея створення цілої  „папірцевої фірми” прийшла до киян Сашка та Івана, якось зненацька. Допомогла трохи Сашкова теща. Все свідоме життя, яке вона пропрацювала в сфері торгівлі, минуло у неї під спогадами про специфічні основи бухгалтерського обліку. „Навіть дивно, які цінності можна одержати в торгівлі” – повчала досвідчена пройдисвітка, - „на основі простих папірців, підробити які простіше, ніж проїзний квиток на трамвай”. Сказано – зроблено. Для початку придбали два пристойні костюми. І сорочки з краватками в тон. Далі наші співучасники, стали менеджерами солідних фірм зі звучними іноземними назвами. Неіснуючих – безперечно, проте при всіх документах, які приятелі виготовляли самі (досвід був багатий – обидва за освітою графіки). Далі почалося безпосереднє вилучення матеріальних цінностей. У принципі схема їхніх дій скрізь була однакова. Вони називались представниками відповідної фірми і просили продати їм невелику оптову партію товару. З оплатою по безготівковому розрахунку. Як і личить шановній фірмі. Продати товар співробітники магазинів були завжди ради. Відповідно до існуючих правил вони виписували рахунок-довідку по попередньому замовленню на ім'я шахраїв, наступного дня  менеджери приносили в магазин накладну і квитанцію про оплату з печаткою банку (липові безперечно). Співробітники магазина відвантажували товар, а через кілька днів починали дивуватися, чому гроші на їхній рахунок так і не надійшли. Іван і Сашко не нагліли - багато не „скуповувалися”, товарів набирали на скромні суми – 3- 6 тисяч гривень. Для великих магазинів і складів це дріб'язок. Товар брали не громіздкий, але швидколіквідний: запчастини, матеріали для ремонту квартир, побутові електроприлади. Так тривало майже рік! Та коли „менеджери” в черговий раз з'явилися в черговому магазині зі своїми папірцями, їх вже чекали „люди в цивільному”. Арешт пройшов у спокійній та діловій обстановці.

*** Наступного разу, шановні друзі, ми розглянемо випадки шахрайств із золотом, яке як сотні років тому, магнітом тягне до себе велику кількість шахраїв.