«Фотография девять на двенадцать С наивной подписью на память…»

24 декабря 2012, 22:32
0
194

Шахрайство в часи розпачу

Роки Другої Світової війни. Втрати були просто неймовірними, майже кожна українська родина втратила когось з близьких. Діти вмирали він холоду та голоду, чоловіків забирав в свої руки кривавий фронт. На душі залишилось багато горя та смутку, ті хто вижили, до кінця своїх днів не забудуть картин пережитого. Але в серцях мільйонів жила надія. На краще життя, долю, майбутнє. Історична пам’ять тримала в їхніх серцях родичів, які зовсім недавно були з ними. Коли чоловіків забирали на фронт, їх там фотографували, і  тоді цю фотокартку можна було надіслати коханій чи просто родині, які так не хотіли відпускати синів, батьків та коханих на вірну загибель. Та фотографія давала жінкам надію. Така підтримка не давала їм здатись, опустити руки. Це був зв’язок з чоловіком, ниточка пам’яті, яка тримала любляче серце у цьому світі. Фотокартки показували дітям, які ніколи  б і не побачили свого батька, якби не на зображенні. Але  навіть  часи смутку та скорботи знаходяться люди, які хочуть нажитися на чужому горі, відібрати останнє заради власного збагачення. По хатах ходили люди. Вони пропонували дивовижну послугу – за гроші з однієї світлини робили кілька. Це було дуже доречно, адже одна фотокартка могла згоріти. Так само, маючи кілька фотокарток, можна було віддати їх близьким чи дітям. Тому люди з радістю погоджувались на таку пропозицію, і готові були заплатити будь які ціну, не дивлячись на те, що грошей було зовсім мало.  Віддавши останні гроші та єдину фотокартку,  люди чекали і  надіялись на результат. Але його не було ні через день, ні через рік.  Це була неймовірна втрата для родини. Тільки згодом міста та села збагунли – їх обдурили. Але було вже пізно. Отримавши жадані гроші, шахраї викидували світлини, або просто спалювали їх. Далі вони йшли до наступного міста.  Така підлість просто вражає, адже можна було хоча б залишити фотокартку біля двору, а самому втекти з грошима. Тоді б люди втратили гроші, але зберегли такі цінні для них світлини. Людська жорстокість не знає меж, адже  аферисти могли виконати свою роботу,  але вони не зробили цього, вони навмисне забрали в людей найцінніше. Для  шахраїв ці картки не були чимось цінним, це було лише сміття. Те що для одних непотріб – для інших справжній скарб, сімейна реліквія.  Тільки низька людина здатна на такий відкритий плювок в бік знедолених та  ослаблих людей.   

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.