КИЄВЕ,ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ?..

27 декабря 2012, 17:38
политтехнолог, журналист
0
434

За що я люблю Київ? Думками та емоціями,Друзі,ділюся з Вами в цьому нарисі :)

ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ КИЇВ?

Зізнаюся відверто: у Київ закохуєшся з першого погляду, а любиш усе життя. Мені пропонували жити і працювати і в Москві, і в Берліні, і навіть у Шанхаї , але я обрав золотоверхий Київ, - місто, яке щовесни потопає в цвіту каштанів, поблизу якого, як писав великий Микола Гоголь, плавно несе свої води сивий Дніпро, знаний в глибокій давнині як Борисфен чи Славута.

Як відомо, в його водах хрестив у древньому Києві русичів князь Володимир, але… ще задовго до того напував тут свого коня легендарний ватажок гунів (згідно з гіпотезами деяких учених і дослідників ці племена вважають проукраїнськими) Атила, возсідав на гірських схилах, вдивляючись у далечінь, Кий, від імені якого й пішла назва нашого вічного, як і Рим, міста. Його, базуючись на певні історичні джерела, прогресивні українські історики вважають засновником не лише Києва, а й династії правителів Київської Русі - Києвичів (Аскольд, Дір), яких, на жаль, подолали варяги Рюриковичі.

Та особливим доказом того, щоб залишитися саме в Києві, стали його мешканці – кияни - доброзичливі, веселі, не скупі люди, які завжди допоможуть у біді, підтримають у скрутну хвилину. Це про них писав відомий київський поет-пісняр з доброзичливою іронією Юрій Рибчинський:

«… і лають по-київськи владу,

Горілку по-київськи п`ють…»

Недаремно й мій друг на подарованому мені фотоальбомі зробив напис : «Володя, полюби Київ і він воздасть тобі сторицею Тепла та Добра». І я виконав його наказ, перейнявся тією нетлінною любов`ю, яка, живучи в наших серцях, не дає їм зачерствіти. Так само понад півстоліття тому закохався в Київ юнак Дмитро Гнатюк, який приїхав з далекого буковинського села до столиці України вступати в консерваторію. У цьому місті він не мав ні родичів, ні знайомих , тож і довелося юнакові ночувати просто неба у скверику. Чи міг тоді уявити собі, що мине кілька десятків літ і він стане всесвітньо відомим співаком, почесним громадянином цього чужого на той час, загадкового міста, а ще першим виконавцем пісні, яку нині знають чи не в усьому світі – «Мій Київ».

А ось поетесу Ліну Костенко можна назвати справжньою киянкою, адже провела вона в цьому місті, на Трухановому острові, свої дитячі та юнацькі роки, тут відбулося її становлення як митця. Своєму рідному місту видатна поетеса сучасності присвятила багато поетичних рядків, зокрема про острів свого дитинства Ліна Костенко пише:

«Я виросла у Київській Венеції,

Цвіли у нас під вікнами акації,

А повінь прибувала по інерції

І заливала всі комунікації….»

«І слухав місяць золотистим вухом

Страшні легенди про князів і ханів,

І пропливав старий рибалка Трухан,

Труханів острів… острів Тугорханів…»

Інша відома киянка, доктор медичних наук і разом з тим автор і виконавець власних пісень Ольга Богомолець, написала на слова своєї старшої посестри по перу Ліни Костенко багато пісень. Особливо задумливо-щемливо звучить у її виконанні:

«О, не взискуй гіркого меду слави!

Той мед недобрий, від кусючих бджіл,

Взискуй сказать поблідлими вустами

Хоч кілька людям необхідних слів».

Київ і кияни (а особливо киянки) надихали на творчість не лише українців, а й митців інших національностей, інших, часто далеких українцям, культур. Так художником старого Києва вважається друг Тараса Шевченка, росіянин, уродженець Костромської губернії Михайло Сажин, який виконав багато замальовок нашого міста, особливо захопившись відтворенням на полотні справжнього дива (за висловом видатного українського письменника-романіста Павла Загребельного) – Софії Київської.

Художник другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть, італієць Етторе Ксіменес, захопившись красою мешканців нашого міста, у 1910 році написав «Портрет киянки», а напівполяк-напівросіянин Михайло Врубель, надихнувшись коханням до земної жінки – Емілії Львівни Прахової, створив шедевр іконописного мистецтва – ікону Богоматері з малим Ісусом на руках, що прикрашає Кирилівську церкву в Києві. До речі, правнучка Емілії Прахової Олександра Прахова стала художницею і проживає у рідному місті. Вона також є власницею художньої галереї, що розташована у приміщенні червоного корпусу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Тут гостинно приймають відвідувачів – шанувальників образотворчого мистецтва і просто добрих і щирих людей.

Та не лише видатні і знамениті люди творять історію нашого міста. По-своєму цікавими і неповторними є кожен киянин чи киянка. Чи це фотомитці Василь Островий та Сергій Спасокукоцький, які своєю щоденною буденною працею творять літопис Києва, чи педагог Ніна Дешевих, яка започаткувала казкову кімнату в дитсадку № 591 м. Києва або ж чоботар Бельченко, який створив у себе вдома своєрідний музей взуття. Серед різних чобітків і босоніжок є в нього й черевик 55-го розміру. Цю своєрідну колекцію її власник носить у мішку і показує в різних людних місцях, зокрема ,возив і на Труханів острів, де зупинилися іноземні фани Євро-2012, та у фан-зону на Хрещатику.

Та особливо хочеться сказати добре слово про киян найблагороднішої й найгуманнішої професії, яку тільки можна собі уявити, - лікарів. Серед них є унікальні люди, сучасні Дон Кіхоти. Це насамперед брати Борис та Іван Тудорови. Перший – видатний кардіохірург, на його рахунку тисячі найскладніших операцій, завдяки яким людина залишилася жити. Другий – хірург Інституту ім. Шалімова, також справжній майстер своєї справи. Нерідко цих братів порівнюють із Кличками, але в медицині. Вони давно могли б виїхати за кордон, де праця хірургів оцінюється сотнями тисяч доларів. Але щось утримує їх на рідній землі, в Києві. І саме те «щось» і називається любов`ю.

Ці прості кияни і примножують красу, добробут і славу Києва. Це вони відвоювали у скоробагатьків давній, овіяний легендами історичний куточок нашого міста, розташований на Подолі, без якого, як писав Леонід Духовний, «Киев не возможен, как святой Владимир без креста» - Андріївський узвіз, з його магазинами, виставками, Будинком Річарда Левине Серце, Будинком-музеєм Михайла Булгакова, біля якого часто можна спостерігати великого пухнастого чорного кота. І чомусь хочеться вірити, що це той самий Бегемот із «Майстра і Маргарити». Саме тут, на початку Андріївського узвозу, біля Андріївської церкви починається легендарна гора – місце, звідки «есть пошла русская земля»… І ці святі місця так звані нові українці-олігархи хотіли осквернити потворними офісними центрами із скла і бетону.Та кияни,повторюсь,не дали…

Ці прості кияни самі створюють пісні не лише про своє рідне місто, а і про його райони. Всім відомі слова пісні у виконанні Павла Зіброва:

«Я і друзів розумів, ворогів умів прощати,

Бо хрещений батько мій, то Хрещатик, то Хрещатик».

А ось про інші райони Києва пісні або маловідомі, або їх зовсім немає. Тож у зв`язку з цим, наприклад, було оголошено конкурс на кращу пісню про Солом`янський та інші райони міста Києва. І ці твори поступово стають відомими та улюбленими. А в нових піснях співатиметься вже не лише про старовину, а й про новобудови, можливо, нові станції метро – «Деміївська», «Голосіївська», «Виставковий центр», дорожні розв`язки при переїзді на Лівий берег чи біля центрального автовокзалу, а, можливо, й про зведений нещодавно відповідно до нових норм проектування, які практично співпадають з європейськими, красень міст на вході в Гавань, завдяки якому на 10 кілометрів скоротиться відстань з Оболонського напряму на Поділ.

Ці прості кияни також беруть активну участь у толоках (на щастя відтворюється давній звичай працювати безкоштовно гуртом на спільну мету). Так завдяки роботі волонтерів – школярів і студентів, нещодавно було очищено від сміття легені Києва – Голосіївський ліс. В тому, що Київ належним чином підготувався до Євро-2012 є значний вклад не лише представників київської влади, а й переважно простих киян, які по-справжньому люблять своє місто, сердечно уболівали за перемоги української збірної під орудою Олега Блохіна. А ще мешканці Києва люблять на славу погуляти. Звичайно, йдеться не про порушення громадського спокою, а про давні добрі українські традиції – ярмарки, які останнім часом у місті активно організовують. Так нещодавно завітав у Київ знаменитий Сорочинський ярмарок – з традиційними варениками у сметані, борщем, галушками, запальними піснями і танцями, Миколою Гоголем, Солохою, Чортом та іншими героями його безсмертних творів.

Про Київ і киян можна говорити й говорити, бо кожний куточок цього міста – унікальний, кожен його житель – самобутня особистість, а жінки- киянки – це незвідана таїну, яку хочеться відкривати і відкривати все життя…

Володимир БОНДАРЕНКО, киянин,журналіст,науковець


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.