Задунайська Січ

27 декабря 2012, 19:16
0
542
Задунайська Січ

Пастка чи оазис?

Дунайське гирло давно використовувалося запорожцями за часів Нової Січі для табору, загартовування, полювання, сучасною мовою характеризується терміном "військова база". Такий статус протекторату Кримського ханства був наданий за Константинопольським трактатом 1712 до Білгородського трактату 1739 року, що означав неприналежності земель, на яких поселилися Запорізьке козацтво ні до Росії, ні до Туреччини
Вперті запорожці вирушили за межі Російської імперії - за Дунай, на землі, які були під владою турецького султана Абдул-Гаміда І. Там вони заклали Задунайську Січ (1775-1828). Вона була майже копією Запорізької, тільки в традиціях господарських занять козаків (землеробство, скотарство, рибальство, мисливство, ремесла), додалося і виноградарство. Відсутність кріпосного права створювала тут відчуття свободи, яке наче магніт, притягувало до себе знедолених людей з України. Але з часом ситуація погіршилася через те, що султан намагався використати козаків у своїх інтересах, кидаючи їх на придушення національно-визвольних рухів народів Балканського півострова.

Росла туга за батьківщиною, що дуже яскраво зображено в знаменитій опері українського композитора С. Гулака-Артемовського (1790-1865) - «Запорожець за Дунаєм». Саме тому частина козаків повернулася до австрійського імператора з проханням дозволити жити в його володіннях. Такий дозвіл козаки отримали. У 1785 р. вісім тисяч колишніх запоріжців перейшли на землі в провінції Банат, на береги Тиси в його нижній частині (нині - територія Сербії), ставши австрійськими підданими. Так на берегах Дунаю і Тиси виникла Банатська Січ (1785-1812). І хоча основна маса запорожців-задунайців повернулася звідси в Задунайську Січ (1812), та, проте, певна частина залишилася і злилася з українською - переселенцями із Закарпаття та Пряшівщини, які з'явилися тут ще в 40-х роках XVIII ст. і продовжували прибувати з Банату, Бачки, Срима і Воєводини (землі на кордоні сучасних Угорщини, Сербії та Хорватії) протягом XVIII - початку XX ст. Ця спільнота мала міцні контакти з українським-галичанами, які в кінці XIX ст. почали прибувати з Австро-Угорщині, Боснії і Словаччини, яка належала до угорської частини імперії Габсбургів. 

У 1828 р. вибухнула чергова російсько-турецька війна (1828-1829), яка закінчилася перемогою Росії і приєднанням до неї нових територій, зокрема дельти Дунаю. Напередодні російсько-турецької війни 1787-1791 років запорізькі козаки були зосереджені в дунайських гирлах, де був закладений Кіш у Катірлезі. Катірлезька Січ є першою традиційною Січчю після Нової.

Дунайські козаки брали участь у військових діях, стояли гарнізоном у фортеці острова Березань, входили до складу Очаківського гарнізону. Козацька веслова флотилія із задунайців брала участь в Кінбурнзькій операції турецького війська. Турецьке командування засилали задунайських козаків у тил для шпигунства про дислокацію російських частин. Турецькі запоріжці завдавали російським великої шкоди. Факт перебування запорожців у вигнанні в підданстві турецького султана свідчив балканським народам про фальшиві гучні гасла Російської імперії - про наміри звільнити весь християнський світ від мусульман-гнобителів.

Війна закінчилася Яським мирним договором, за яким до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Туреччина змушена була визнати приєднання Криму до Російської імперії, а також встановлення кордону по річці Кубані. Війна теж коштувала Україні значних людських і матеріальних втрат. Вона багато в чому вирішила долю козаків-задунайців, які повинні вирішити складне питання: на чиїй стороні битися. Всупереч волі більшості задунайців отаман Йосип Гладкий із загоном у 1500 козаків перейшов під Ізмаїлом на бік російської армії.


Він був удостоєний почестей, але за це турки знищіли Задунайську Січ, що важко вплинуло на положення тих задунайців і їх сімей, які залишалися на турецьких землях. З тих козаків, які залишилися на стороні султана, пізніше була сформована польським повстанцем Михайлом Чайковським (Садик-паша) бойова частина, яка брала участь у Кримській війні 1853-1856 pp. проти Російської імперії. Метою Чайковського було відродження не тільки козацтва, але й незалежних Польської та Української держав. Задунайці брали участь і в російсько-турецькій війні 1877-1878 pp. Тільки після падіння турецької фортеці Плевни у 1878 р. цей загін припинив своє існування. Нащадки задунайців і зараз проживають в низинах Дунаю, вже і позабувши про свою рідну неньку-країну.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.