У боротьбі з системою

7 января 2013, 15:30
0
193

Репортаж про зустріч із Борисом Маріаном

До того, що в ІЖ часто приходять відомі люди, звикли всі та сприймають це як належне й закономірне явище. Однак, деякі зустрічі стають по-справжньому незабутнім та безцінним досвідом. Так було й на одній лекції з історії, коли Володимир Іванович Сергійчук надав нам, першокурсникам, чудову можливість поспілкуватися з непересічною особистістю, талановитим письменником, успішним журналістом із Молдови — Борисом Маріаном. “Мабуть, це мегапопулярна зірка телебачення чи головний редактор одного з глянцевих журналів?” - запитаєте Ви. Зовсім ні. Борис Тихонович справді був головним редактором однієї з провідних молдовських газет, однак причина посиленої уваги до його особи з нашого боку полягала не тільки в його журналістській діяльності. У біографії письменника були й деякі не менш цікаві, навіть важливіші факти, а саме: Борис Маріан у далекому 1956 році був одним із тих, хто в період так званої “хрущовської відлиги” першими відкрито виступили проти радянської влади, і кому так само першими судилося відчути на собі “хрущовські заморозки” (як гість їх сам називає) у вигляді тривалого заслання до таборів. Ці події припали на період навчання Бориса Тихоновича у нашому університеті на факультеті журналістики, який він не встиг закінчити у зв'язку з арештом. Зрозуміло, що питань до гостя, якому доля не шкодувала випробувань і сюрпризів, у нас було чимало.

Почав Борис Маріан свою розповідь із найближчого нам — навчання на тодішньому факультеті журналістики Київського держуніверситету. Цікаво було дізнатися про нашу “альма матер” у середині 50-х рр. До того ж випуск  студентів 1958 року (серед них Василь Симоненко, Борис Олійник), з якими три роки провчився Борис Маріан, і досі залишається одним з найкращих в історії, тепер уже, Інституту журналістики. Зі слів гостя запам'ятався один факт — у ті роки серед студентів-журналістів було більше хлопців, при чому із суттєвою перевагою.

Головна частина виступу Бориса Тихоновича стосувалася переломного етапу в його житті — заслання. У 1956 році, саме під час навчання Маріана на третьому курсі, у суспільному та політичному житті Української республіки та всього СРСР відбувалися значні зміни: на ХХ з'їзді КПРС  пройшло т. зв. розвінчення культу особи Сталіна, що ознаменувало початок лібералізації політичного курсу радянської влади. Однак у реальності відчути обіцяне послаблення особливо не вдалося. Цього ж року Угорщина, першою серед країн соцтабору, народним виступом висловила своє невдоволення комуністичним режимом. І влада, котра нещодавно засуджувала тоталітарні методи правління Сталіна, посилає радянські війська для придушення угорського повстання. Не стримали свого обурення такою несправдливістю багато жителів Союзу, серед них і Борис Маріан. Він та ще декілька представників студенства створювали плакати пропагандистського змісту, на кшалт “Руки прочь от Венгрии”. На кару за таке “вільнодумство” довго чекати не довелося — негайний арешт, підписка про невиїзд і виключення з університету. До того ж протягом тривалого часу Борис мусив ходити на допити до слідчих. Однак, головне випробування було попереду. “Розслідування” завершилося, Борису Маріану винесли вирок — 5 років мордовських таборів за “антирадянську агітацію та пропаганду”.

Розповідаючи про своє перебування у “славнозвісному” Дубровлазі, письменник не вдавався до детальних описів тюремських буднів і страждань за гратами. Загалом, Борис Тихонович наголошував: “Я мав змогу особисто переконатися в тому, що за часів правління Хрущова колишні сталінські концтабори хоч і змінили свою назву, однак тамтешні порядки ніхто не скасовував”. Розповів він нам також, що на той час акції протесту, непокори були частими випадками у таборах; Маріан також не відмовлявся від участі в них. Наприклад, уже через декілька днів після прибуття до тюрми, Маріан підтримав (хоча, за його словами, “не те, щоб дуже активно”) виступ в'язнів з метою вибороти амністію людям, засудженим ще за Сталіна, котрим закидали співпрацю з ворогом під час німецької окупації. За такі “зухвалі” дії охорона, не роздумуючи, відправила Бориса Маріана до карцера. Безперечно, 5 найращих років життя довелося письменнику змарнувати в суворих умовах мордовського табору, проте сам він говорить, що цей гіркий досвід мав значний вплив на формування характеру, становлення його як сильної та загартованої особистості. Для Бориса Тихоновича парти в аудиторіях Київського держуніверситету змінилися тюремними нарами — він не зміг здобути освіту за фахом журналіста, однак в “інституті життя”, як він називає в'язницю, отримав змогу пізнати світ таким, як він є насправді, без прикрас, не позбавлений жорстокого та байдужого ставлення до людини. Із великою вдячністю згадував Борис Маріан також братів по нещастю — тюремних друзів, з котрими ділив усе: від тюремної каші до покарань. Лишилося про них багато спогадів, а також зошит із тюремними віршами. Цей “збірничок” творів Маріана та його товаришів повернувся до письменника лише через 20 років після звільнення, а опублікував він його взагалі нещодавно. Додам також, що ми мали чудову нагоду почути деякі з цих поезій у прочитанні самого Бориса Маріана.

Звичайно, трохи більше, ніж за годину Борис Тихонович відтворив лише уривки з історії свого нелегкого життєвого шляху, та навіть цього було досить, аби збагнути становище чесних і талановитих людей у тогочасному радянському суспільстві. Борис Маріан зумів гідно прийняти виклик долі. Письменник встояв перед невблаганною системою та не зрікся власних поглядів та переконань. “Про пережите не шкодую і ніколи не шкодував”, – сказав наш гість насамкінець.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.