Є вакансії

7 января 2013, 19:46
Публіцистично-громадський, аналітично нескорений, літературно відсікаючий друкач.
0
263

Я працюю у відносно чисельному заводському колективі. Одна зміна нашого підрозділу налічує близько 70 осіб

Я працюю у відносно  чисельному  заводському  колективі. Одна зміна нашого підрозділу налічує близько  70 осіб (таких змін чотири) Це люди, які постійно спілкуються  і  все про всіх знають.

Всі мої колеги  стовідсотково  спілкуються російською. Десь відсотків 80 – взагалі  не хочуть  щоб  Україна була повноцінною державою на політичній  мапі  світу (для них окрім Російських не існує жодних  пріоритетів)

Проте , за 12 років мого  проживання  серед   російськомовного  суспільства, у мене лише укріпилася думка – не змінювати мову спілкування. Більше того,  я дійшов висновку, що необхідно  вдосконалювати свій рівень знання української.

Однак, дивлячись на друзів і знайомих котрі  переїхали з сіл Луганщини до міст, і русифікувалися, чомусь виникає відчуття зрадливості – не до тих, хто  русифікує, а до тих, хто не українізує.

За два десятка літ української незалежності, ми не спромоглися не лише зупинити  русифікацію України, а ми   все зробили для того, щоб вона прискорилася.

Як це виправити…?  Так, як і все…  Дуже просто. Через   приклад.

Днями  колега,  котрий  по  натурі  «сачок-паразит»  (але  сачок  він, скажемо  так,   невмілий,  себто  яскраво  виражений) мабуть,  відчувши  святкову  розслабленість  та незаслужену  доброту  з боку  колег,  перейшов  до  більш  нахабних  дій. Він  прогундосив мені: «Разгаварівай по рускі»

Звичайно, на таке  нахабство  я не міг не зреагувати…  Слова мої  були незвично   різкі;  коментарі  й  пропозиції, на мою думку, - слушні. При цьому, був  присутній  його безпосередній  керівник.

У вухо я  нахабі не зацідив, але подальша його  поведінка,  яка мені почала подобатися, підігрівала думку,  що вушний лящ   неодмінно б прискорив   і закріпив  явні зміни в кращий бік. І навіть мовні.

Він, нарешті, почав шукати підтримки у фізичній роботі. Він почав працювати.

Після цього я ще раз переконався у тому, що  як іноді корисно буває дати можливість  нахабі відчути  себе безжалісним  слимаком.

Зрозуміло, що з якихось психологічних точок зору, мої дії були не досить  правильними. Мовляв,  правильніше й, можливо, корисніше було б коли мої дії були спрямовані на те, щоб дати нахабі відчути себе власником вищого розуму. 

І, безумовно, знайдуться люди, котрі  намагатимуться аргументовано доводити, що нахаби потрібні у колективах, та, що вони  відіграють чи не найважливішу  роль  у цивілізаційних процесах, і  ці люди матимуть рацію.

Але,  друзі, не русифікуйтеся! Українізуйте! Тим більше, що роботи – непочатий край!
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.