Коренізація в УРСР.

8 января 2013, 17:36
студентка КНУ імені Тарса Шевченка, інститут журналістики
0
316
Коренізація в УРСР.

Без мови немає нації, немає народу, немає держави!

           Політика влади в Україні ХХ століття була різнобічною, непередбачуваною  та в чомусь ірраціональною. Проте де є мінуси, там, авжеж , є і плюси. Взяти до уваги хоча б політику коренізації , започатковану ХII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві. Саме тоді було взято курс на коренізацію, що для нашої держави стала політикою українізації.  Основні напрямки та завдання коренізації було визначено в декреті Раднаркому УСРР від 27 липня 1923р. "Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ", декреті всеукраїнського ЦВК і Раднаркому від 1 серпня 1923р. "Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу ровитку української мови".

          В Україні тих часів більшість більшовиків були представниками міського російськомовного населення. Етнічних українців серед них було дуже мало, майже ніхто не вживав української. Звісно влада зрозуміла, що необхідно завойовувати лояльність народу, і саме це підштовхнуло керманичів України до запровадження цієї політики. Проте коренізація мала і побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених  вже до того національних культур. Хоча варто зазначити, що багато більшовиків України сприйняли курс на українізацію з ентузіазмом.  За Кагановича політика набула найбільшого розмаху, навіть сам  він вивчив українську та розмовляв нею, втілюючи у життя офіційний курс.

           Завдяки  політиці українізації у 1930р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%. Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський. Відбувся бурхливий розвиток української культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли числення літературно-художні об’єднання.

          Проте, на жаль, Москва надто пильно стежила за процесом українізації і ще на самому початку її розвитку, остерігаючись підвищення національної свідомості, почала гальмувати ці процеси. Негативну роль для України відіграв лист Й. Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам політбюро ЦК КП(б)У" Лист став офіційним поштовхом для кампанії боротьби проти "націонал-ухильництва" в Україні.

           Вже в кінці 1920-х років політика українізації почала згортатися. Сталін у 1933 році назвав націоналізм найголовнішою загрозою для єдності Радянскього Союзу, тому влада повернулася до політики русифікації, репресій проти активних учасників українізації та утисків "націонал-прихильників".

           Це стало кінцем для політики "українізації".   

 


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.