Ахмат-батяня, батяня-Ахмат

10 января 2013, 09:12
0
490

За нами Россия, Москва и Арбат )))

Я вынес в заголовок такое фривольное обращение к своему заклятому другу Ахматычу неспроста. Я тут случайно вспомнил замечательные слова выдающегося украинского деятеля времён УНР Вячеслава Липинского. Думаю, они заслуживают того, чтобы вынести их в блог:

Націоналізм, патріотизм і шовінізм
(з листа до Б.Шемета)
 
Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.
Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?
Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи польонофіл (оцій, як Ви його звете: Малорос і Русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи польонофілом – іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і польонофілів.
Шовініст робить все навпаки: він завжди во ім’я націоналізму порозуміється з чужинцем проти свого земляка. Приклад: галицькі москвофіли, які їздять до Варшави просити помочі проти місцевих галицьких ’’поляків’’. Ткого роду націоналізм унеможливлює існування Української Держави, бо налякані союзом ’’українців’’ з чужинцями місцеві москвофіли і польонофіли завжди покличуть з далеко більшим успіхом чужинців проти ’’українців’’ і знищать державну незалежність України.
Далі, шовінізм український різниться від шовінізму польського і єврейського, які він наслідує, тим, що він не має таких глибоких культурних і економічних коренів, що дали би йому змогу стати сильним віросповідним і економічним рухом, як останні. Культурні коріння України в народі українським не глибші від коренів Руси, і коли почати грати на почуттях, на емоціях, на ’’національній вірі’’, то на Україні переможе завжди ’’Союзъ Русскаго Народа’’, а не ’’Союз Українського Народу’’. Шовінізм український, який є націоналізмом на моду лавочників (єврейське гасло ’’свій до свого’’) і на моду живучих від вівтарів ’’національної ідеї інтелігентів’’, доведе політичну ідею України до загибелі, бо ані дійсні бакалейщики, ані до чогось здатні інтелігенти на Україні шовінізмом українським не захопляться. У нас він завжди буде представлений типами Донцових і тому подібних озлоблених і егоцентричних осіб, закоханих у собі людей, які своєю безсилою злобою все творче, життєздатне на Україні від України відганятимуть.
Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, ’’щоб бути українцем’’, а в тім, щоб було честю носити ім’я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони ’’не українці’’. Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державнотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної влади, загалом кажучи, лицарськість – тобто політичні вартості. 
Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар’єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про ’’неньку Україну’’, про ’’рідну мову’’, про ’’ми – українці!’’, про клятих ’’москалів і ляхів’’ і т.п. 
Борони Вас Боже від такого роду ’’націоналізму’’, який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України.

Для тех, кто не осилил это письмо, перескажу его в двух словах, применительно к сегодняшнему моменту: У украинских националистов есть только одна альтернатива - найти общий язык с остальными жителями Украины, чтобы вместе строить незалежну державу. Любые попытки их переделать, сломать об колено и заставить их стать такими же националистами обречены на поражение. Есть только один путь, чтобы люди вспомнили мову и вернулись к ней - сделать её модной. А для этого она должна стать языком элиты.

В начале 19 века в РИ французский язык был чуть ли не более популярен, чем русский, который фактически был языком черни и крепостных крестьян. Для того, чтобы убедиться в этом, достаточно открыть первую страницу Войны и Мира. Там в салоне мадам Шерер звучит исключительно французская речь. Когда напал Наполеон приходилось даже штрафы вводить за употребление французского, который стал вражеским языком. Но и это не помогло, война закончилась и опять в салонах море разливанное французской речи. Кстати, родной язык Пушкина французский, именно на нём он сказал первые слова, русский выучил уже потом. Его в лицее даже дразнили "французом".
За элитой моментально потянулась прослойка пониже. Всевозможные разночинцы, горожане, купцы, чиновники, словом все, кто мог это себе позволить, нанимали для своих чад гувернёров-французов или учителей французского языка.
Так и в Украине - для того, чтобы привнести в массы украинский язык и украинские идеи они должны стать модными, языком и идеями настоящей элиты нации. Это сложно, для этого Галиция должна стать образцом для подражания, эдаким государством в государстве. На украинским языке должны появиться музыкальные хиты мирового класса, должны появиться украинские фильмы, которые стали бы бестселлерами даже за пределами Украины, среди украинских писателей должны появиться глыбы мирового уровня. Всего этого нет. Но это есть на других языках, к нему и тянутся массы.
А любые попытки насильственного насаждения всего этого, приведут к печальным результатам, о чём и предупреждал Липинский ещё почти сто лет назад.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.