Як намагались знищити безсмертний український дух

10 января 2013, 14:48
0
207
Як намагались знищити безсмертний український дух

Голодомори в УСРР в 20-30-х роках ХХ ст.

Українці здавна відомі як нація працьовитих хліборобів. Продаж пшениці, як наш національний експорт, започаткований ще за часів Трипільської цивілізації. Тож Україна по праву вважається житницею Європи. Ми продовжували експортувати хліб навіть в тяжких умовах Першої світової війни. І хоча події 1917-1920-х рр. значно вплинули на розвиток сільськогосподарського виробництва, наші родючі землі все ж таки забезпечували населення достатньою кількістю хліба.

Але з початком 1920-х рр. велика трагедія накрила українців чорним крилом: населення потерпало від голоду. Страшна реальність полягала у тому, що українці їли собак, котів, коней й, що найжахливіше, один одного. У чому причина таких злиднів, такого безвихідного, безнадійного становища?  

Звичайно, в СРСР замовчувалась правда про те, що голодомор 1921-23 років – це вияв саме геноциду українського народу. Та що казати про радянські часи, коли й сьогодні про це не почути у ЗМІ. Але це твердження небезпідставне. Так варто звернути увагу хоча б на зашифровану постанову Молотова про те, що «минимальная цифра для хлеба подлежащего вывозу в РСФСР, считалась пятьдесят семь миллионов пудов». Це є свідченням того, що в українського селянина примусово відбирали хліб, приречували його на голодну смерть. А що вражає більше те, що людей змушували писати, що голоду в Україні немає і допомога від іноземних держав не потребується. Що й говорити про заборону українцям виїжджати за межі своєї голодної території! Таке рішення не стосувалося жодної іншої радянської республіки і підтверджує одне: нас морили голодом, нас намагалися знищити!

Та через десятиліття страхи селянина знову вриваються у життя, знову гострими кігтями безжалісно деруть його українську душу. Індустріалізація, яка розпочалася у 1925, і була предтечею голоду у 30-х роках. Комуністична влада навіть у 1928 рік, відзначений як неврожайний, змусила народ продавати торішні запаси за державними цінами, що прирікало наших хліборобів на голод.

А вожді владної комуністичної партії мовчали! Світ залишався непричетним до трагедії нашого народу у той час, як серце діаспори розривалося від болю і від неможливості якось зарадити своїм побратимам. Люди вмирали. І вмирали у пекельних муках! Вони страждали, втрачали близьких, боролися й втрачали надію, адже комуністична система перемагала.

Проте злочини комуністичної партії не залишились безкарними: у 1988 році в Америці відбулося засідання Міжнародної комісії юристів за ініціативою Володимира-Юрія Даниліва, яке визнало голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

Пам’ятаю, як у школі ми, ще маленькі діти, відвідували ветеранів. А вони, не стримуючи сліз, розповідали про страшні реалії голодомору. Звичайно, вони й самі тоді були зовсім малими, але ті страшні спогади про смерть їхніх братів, сестер, батьків й сусідів назавжди закарбувалися в їхній пам’яті.

Зі свідчень таких очевидців у 2008 році було створено Національну книгу пам’яті жертв голодомору 1932-33-х років. У цій книзі викладено не тільки загальну історію тих страшенних років, а й події, що відбувалися в кожній області, у кожному голодному куточку України.

Саме про голодомор 30-х років співав Єгор Мовчан, кобзар із Великої Писарівки:

В тридцять третьому году                                          Кропивою-лободою

Їли люди лободу                                                           Не наповниш брюха…

Пухли люди із голоду –                                               Хліб качали-вимітали –

Помирали на ходу.                                                      Весь народ сумує,

Отощали усі люди,                                                       А «великий голова»

Падали, як мухи,                                                          Мовби і не чує.

Неможливо точно підрахувати, скільки своїх дітей втратила Україна у 20-30-х роках минулого століття. Але ми, українці ХХІ століття, нащадки тих нещасних селян, ніколи не забудемо історію свого народу! Ми завжди пам’ятатимемо й вшановуватимемо пам’ять жертв голодомору!


За матеріалами:

Володимир Сергійчук. Як нас морили голодом.Вид.3-тє, доповнене. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. –392с.

Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Сумська область. – Суми: Собор, 2008. – 920 с.: іл.

Український хліб на експорт: 1932-1933. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. – 432 с.

Фото:

Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Сумська область. – Суми: Собор, 2008. – С.878 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Голодомор,геноцид
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.