Українське кіно житиме чи животітиме?

11 января 2013, 15:16
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
0
308
Українське кіно житиме чи животітиме?

Сьогодні Американська кіноакадемія оголосить номінантів на "Оскар". Як відомо, української стрічки серед них не буде, адже фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" не увійшов в шорт-лист, оголошений раніше.

Я запитав в кінодраматурга Василя Портяка, чому в Україні не можуть знімати фільми гостросюжетні, динамічні? На це сценарист відповів, що в Україні ніколи не було режисера, який міг би знімати якісні фільми в жанрі «екшн». Він пов’язує це з особливостями української ментальності з її поетичністю і схильністю до роздумів, але вірить у те, що молодим українським режисерам такі фільми створити вдасться. Потім додав: «Щоб зняти блокбастер, потрібен не лише гарний кіносценарій, тут є багато інших складових. Навіть така сумна необхідність, як гроші впливає на якість фільму. Дорого коштує хороший актор, знімальна апаратура. Але головне не це. В чому успіх таких шедеврів як «Тіні забутих предків»? Тут все збіглось до купи: сценарій, написаний на основі твору Михайла Коцюбинського, пов’язаний з українською демонологією. Блискучі актори: Миколайчук, Кадочнікова. Геніальний оператор: Юрій Іллєнко, який придумав масу цікавих речей: коли герой нахиляється попити води, то це знято через дно скляної ванни. Це художник постановник: Георгій Якутович. Художник по костюмах… І Параджанов, що сам в собі несе цілий світ».

Стоячи 14 жовтня на Володимирській вулиці я одночасно відчував злість і гордість. Гордість від того, що у Києві десятки тисяч українців святкували 70-ту річницю створення УПА, а злість – бо у Білій Церкві, через бюрократичні рогатки (попри повне погодження Василя Савчука), не вдалося показати патріотичний фільм у кінотеатрі ім. Довженка. Втім скоро доля компенсувала мені невдачу. Поки маса народу збиралася у парку ім. Шевченка у Будинку вчителя проходили камерні урочистості з цього приводу і одним із виступаючих був відомий український кінодраматург Василь Портяк за сценаріями якого було знято чимало фільмів, зокрема «Вишневі ночі», «Нам дзвони не грали коли ми вмирали», «Атентат», «Нескорений», «Залізна сотня» та інші. Після знайомства, запрошую сценариста на творчу зустріч у Білу Церкву і той одразу ж погоджується, навіть не обмовившись про питання гонорару. Минуло два місяці і 19 грудня Василь Портяк завітав у гімназію №1, директор якої Борис Смуток завжди готовий надати можливість гімназистам поспілкуватися зі знаковими людьми української культури.

На творчій зустрічі говорилося про багато актуальних речей: становище українського кінематографу, історію створення фільмів за його сценаріями, роль кіно у патріотичному вихованні.

«Радянський кінематограф, - почав розповідь Василь Портяк, - мав потужне фінансування. Влада бачила в ньому дуже сильний виховний момент. Пам’ятаєте, як «дядько з кепкою» колись казав, що найважливішим мистецтвом для нас всіх є кіно, тому фінансові вливання за радянських часів були дуже значні, більш того, вони повертались і давали прибуток. Бо існувала дуже розвинена прокатна мережа, кінотеатри, як ви знаєте, були в кожному місті навіть в селах, де існувала стаціонарна кінопроекція, для тих, де цього не було, існували пересувні кінопроекції, коли навіть до лісорубів і пастухів фільми возилися. І не просто так, сеанси були платні, люди купували квитки і таким чином всі кошти, витрачені на зйомку кіно повертались.

На початку 90-х років був розірваний цей міцний зв’язок: кіностудія-прокат. Спочатку лягли виробничі площі, потім роздерибанили кінотеатри, масово в їх приміщеннях почали з’являтись: казино, супермаркети тощо. Телебачення могло б частково зарадити цій ситуації, але воно опинилось не в тих руках. Українські фільми зникли з телеканалів, або їх почали переносити на той час, коли масова аудиторія не знаходиться біля екранів: пізно ввечері, або дуже зрання. Крім всього іншого, наші сучасні телеканали обслуговують політику сусідньої держави, підтримуючи теле- та кіно- продукт, вироблений в Москві, а не в Україні».

А й справді, на одному з телеканалів є рубрика «Наше нове кіно», яка, власне, не має жодного відношення ні до «нашого», ні до «кіна», проте сопливі «милодрами» з примітивним сюжетом українцям  успішно «втюхують». Натомість у «Вишневих ночах» сюжет позбавлений хворої уяви, кинутих музою авторів, він написаний на основі реальних подій і такі історії нерідко траплялися в ті часи, про це розповів Василь Портяк: 

«У фільмі «Вишневі ночі» ви побачите як виникло кохання між східняком, який потрапив на Західну Україну для боротьби з повстанцями, та підпільницею. Однойменну повість Борис Харчук написав на історичному матеріалі. Але навіть у моїй сім’ї є подібна історія. Двоюрідний дядько, який очолював кущове, а потім районне СБ, прийшов у село Бистрець до вчительки, щоб сказати їй: «Шановна, вас сюди прислали, щоб вчити дітей географії, то вчіть географії, а не забивайте мозок пропагандою!» Вона виявилась темпераментною, затятою і почала з ним сперечатися! Вони просперечались  всю ніч. Він залишив вчительці листівки, літературу. Через певний час знову прийшов до неї. Не знаю, скільки ці зустрічі тривали, але вона стала переконаною націоналісткою і між ними виникло кохання. Потрапивши під ковпак чекістів, вона мусила тікати з села і пішла  в підпілля, вони також разом загинули. Тому як бачите, ці історії з життя».

Сучасні молоді драматурги, кіносценаристи жаліються на брак сюжетів, мовляв усе давно написано і знято. Починають впадати у містицизм та некрофілію, очевидно під дією «зеленого змія» та «речовин». На різноманітних фестивалях я обов’язково відвідую «літературні куточки» і змушений визнати, що інакше як словом «дурдом» більшість літературних виправ назвати важко. До героїв «… приходить Смерть у білому одязі, яка виринає з тютюнового диму і цілує у чоло прохолодними губами…» А до повстанців смерть приходила у вигляді винищувальних батальйонів із собаками. Але навіть в умовах безнадійної боротьби вирували пристрасті. Історія рясніє прикладами епічного героїзму, беззастережної самопожертви, ницої зради і романтичного кохання. Не треба сидіти у хмарах кальянного диму по київських клубах, а потрібно їхати у Карпати, Волинські ліси на Хортицю. Там на фоні величної української природи можна набагато швидше піймати Божу іскру.

Хочеться добавити і застерегти: боронь Боже йти російським шляхом, де державні замовлення на фільми перетворилися на систему відкатів, де за гроші платників податків знімається маса відверто поганого, а іноді провокативного («Ми із будущого-2») кіно. Де режисери думають не про комерційний успіх картини, а як би «освоїти бюджет» щоб усі були задоволені. Недаремно успішний режисер-росіянин Тімур Бекмамбетов чкурнув до Голівуду. Мені набагато ближчий шлях яким пішли поляки і Єжи Гофман зокрема. Треба ризикувати грошима, репутацією, квартирою. Тоді, під час жорсткої конкуренції, народяться справді гарні фільми, які зможуть «відбити» затрати на зйомки у прокаті. А українські митці чекають поки їм кинуть крихти з державного бюджету. Таким чином ми виховуємо лежнів.

Матеріалу для зйомок вистачає. У того ж Василя Портяка «у шухляді» лежить сценарій фільму про бій під Крутами. На його основі можна створити картину у жанрі «історичний бойовик» із психологічними відступами. Мені пощастило прочитати сценарій. Сюжет динамічний, чудово змальовано Київ 1917-18 років. Київ український, про який у нас майже нічого невідомо. Автор критично ставиться до «діда» Грушевського та Центральної Ради і з великою симпатією до юних бійців. Він не оплакує їхню гірку долю, а показує героїку успішного бою. Сценарій написаний чотири роки тому і відтоді не затребуваний. А тим часом на екрани виходить «Біла гвардія» де українців знову виставлять рвачами і дебілами. Прикро.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: українське кіно,Василь Портяк
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.