Once upon a time in Crimea

13 января 2013, 00:34
0
249
Once upon a time in Crimea

"Кримське питання" багато років є яблуком розбрату як на самому півострові, так і в міжнародній спільноті.

Дуже цікаво сьогодні слухати полеміку зрусифікованих «палітічєскіх дєятєлєй» щодо правомірності приналежності Криму і Севастополя, як окремої адміністративно-територіальної одиниці, до території України. Для того, щоб глибше зрозуміти таку зацікавленість «братнього народу» у цій «бородавці на витонченому обличчі Імперії», як називав Крим у своїх листах до Катерини ІІ граф Потьомкін, заглибимося трохи в її підросійську історію.

            Отже, як відомо 1783-го року Крим було анексовано та передано під владу Російської імперії, після недовгого періоду незалежності, що був гарантований умовами  Кючук-Кайнарджійського мирного договору між Османською та Російською імперіями. Із окупацією Криму Росією він став не тільки великим портом для міжнародної торгівлі, але й основним місцем відпочинку вищої російської знаті. На півострові почалося будівництво нових міст — Сімферополя і Севастополя. До Криму приїжджали на відпочинок і проживали тут вищі чини і титули держави Російської: Потьомкін, Воронцов, Юсупов, Олександр III і багато інших.

У 1853—1856 роках Крим знову стає ареною воєнних дій між Російською імперії та союзницькими військами Туреччини, Англії, Франції і Сардинського королівства. Незважаючи на поразку Росії у цій війні, за Паризьким миром територія півострова залишалася за Російською імперією. За цим же договором Росії було заборонено тримати флот на Чорному морі, проте вже 1872 року за результатами Лондонської конференції ця заборона була скасована. У грудні 1917 року із розвалом Російської імперії у Криму повстала Кримська Народна Республіка, яка стала першою у світі мусульманською республікою. Проте вже протягом січня 1918 року більшовицьким інтервентам вдалося скинути республіканську владу і захопити весь півострів. Остаточно радянська влада у Криму була встановлена 18 жовтня 1921 з проголошення Кримської АРСР у складі РСФРР.

Крим мав статус Автономної Радянської Соціалістичної Республіки у складі РРФСР з жовтня 1921 року по червень 1945 року. При цьому слід зазначити, що рішенню про визначення автономного статусу Криму у складі РРФСР на початку 1920-х років передувала дискусія серед керівників кримських державних і партійних органів. Так, голова Севастопольського ревкому С.Крилов вважав за необхідне утворити в Криму область з губернським апаратом влади у складі РРФСР, оскільки більшість населення краю складали росіяни. Члени Керченського повітового комітету РКП (б) наполягали на включенні Криму у склад Української Радянської Республіки, «беручи до уваги географічне положення і економічні зв’язки». Завершальна точка у визначені форми державного устрою Криму та включення його у склад РРФСР була поставлена спільною постановою ВЦВК та РНК «Про Автономію Кримської Радянської Соціалістичної республіки» прийнятою 18 жовтня 1921 року.

Отже весь цей час до 1944-го року, Крим знаходився під владою Росії, правда вже не імперської, а соціалістичної. Не знаю чи стало корінному населенню від такого розкладу краще жити, але достеменно відомо, що за радянський період існування Криму була знищена значна частина кримсько-татарської інтелігенції, пам’яток культури, а місцеве населення насильницьким шляхом переведене на користування російською мовою. Можливо таким чином кримчани і жили б собі, маючи під ногами рідну землю, а над головою своє небо, але не так судилося як хотілося, і вже 44-го року, після звільнення Криму від гітлерівців, Сталін у рамках плану «Нової Кримської каліфорнії» розпочав депортацію татарського населення, офіційно через колабораціонізм вищезгаданих громадян і антирадянські дії під час Другої світової війни.

Насправді ж близько 200 тисяч корінного населення Криму було виселено зі своєї історично сформованої території через домовленість Радянського Союзу та США про створення в Криму прототипу майбутньої Ізраїльської держави. За цей акт геноциду СРСР отримав в загальній сумі понад $20 млн. Повинен був у подальшому отримати близько $10 млрд. у вигляді кредиту на відновлення країни після наслідків війни, але відмова СРСР щодо виходу Криму з його складу, поставила хрест на намаганнях американських євреїв створити кримську «землю обітованну».

Пуста територія заселяється російськими переселенцями, на відновлення сільського господарства та інфраструктури виділяються величезні кошти, але результату немає, адже за свідченнями переселенців «картошка и пшеница здесь не растут», а виноградники і плодові сади вже встигли вирубати під привезені новими жителями культури. Більша частина російських переселенців отримавши гроші намагалися втекти назад, деякі змогли влаштуватися в містах… Коли 1954-го року Микита Хрущов приїжджає до Криму, він вирішує проїхатися за місто і ця прогулянка шокує його, адже побачене там мало такий вигляд, неначе війна тут закінчилася не 10 років назад, а буквально 10 днів…

В той же день Хрущов вилітає до Києва і буквально просить керівництво УРСР забрати Крим, засвідчено, що воно пішло на такий крок з великим невдоволенням. 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР, ураховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною, позицію урядів РРФСР та УРСР, прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». З того часу для Криму почалася епоха «проспериті». Економіка Кримської області після передачі її до складу УРСР суттєво додала. Тут розвивалися як традиційні галузі – курортна, виноробна, консервна, садівництво, вівчарство, а також нові – з’явилися хімічна, металургійна і суднобудівна. Зросли капітальні вкладення в народне господарство області. Так, в 1956 р. у порівнянні з 1953 р. видобуток залізної руди зріс на 36 %, виробництво електроенергії – на 57, консервів – на 54, вина – на 104, стінового каменю – на 72, гіпсу – на 39 %. З 1956 року на півострів перестали завозити городину, оскільки місцеві господарства почали вирощувати її достатньо для забезпечення. З 1953 р. по 1963 р. випуск валової продукції промисловості Криму збільшився у 3,4 рази. Капітальні вкладення в народне господарство зросли майже в три рази і склали понад 1,5 мільярда карбованців. Було побудовано 76 великих промислових об'єктів.

За десятиріччя (1953 – 1963 рр.) в містах і робітничих селищах було введено будинків загальною площею понад 2,8 млн. квадратних метрів. Виросло 78 нових шкіл на 37 550 місць, на 11,5 тисячі збільшилася кількість місць у дитячих садках і яслах. Майже на 1,5 мільйона зросла кількість відпочиваючих на курортах Криму. Помітних успіхів досягло сільське господарство. Валове виробництво м'яса становило 160 відсотків до 1953 року, виробництво молока зросло більш як у два рази, винограду - в 14 разів. Площі під садами розширились у 3 рази, а під виноградниками в 9 разів. Кількість фахівців з вищою освітою збільшилась більш ніж у два рази.

Наведені вище показники красномовно говорять самі за себе, тобто все те, на що так пожадливо поглядають з-закордону «велікарусскіє ідеолагі», було відновлено та побудовано ціною крові та поту українського народу. І навіть зараз, приїжджаючи до Криму, можна побачити, яке ставлення залишків автентичного населення до українців, а яке до росіян.

Зазвичай ознайомившись із вищенаведеними доказами «неомосквофіли» починають трохи задумуватися, але потім знову впадають у істерику, коли згадують про Севастополь, який сьогодні багато хто в Росії (як і дехто в Криму) вважає російським містом, яке ніколи не передавалося Україні, оскільки воно, мовляв, на той час було безпосередньо підпорядковане Москві. Справді, Севастополь з 1948 року був виділений у місто республіканського підпорядкування і з того часу він не підлягав владі Кримської області, яка в 1954 році була передана Україні. Але чи справді з 1948 року Севастополь перестав бути складовою частиною Кримської області? Сьогодні цього дуже хотілося б комусь із наших сусідів, але документи засвідчують зовсім інше.

Так, після відвідин Сталіним 8 жовтня 1948 року Севастополя було ухвалене рішення російських властей про виділення міста в республіканське підпорядкування. Але цей акт означав фактично лише те, що відтепер Севастополь одержуватиме гроші з Москви напряму, а не через Сімферополь, як було до того, і Кримський облвиконком уже не міг формально контролювати радянську і господарську роботу в цьому місті. До речі, голова Севастопольської міськради Філіпов, виступаючи 29 січня 1949 року на міській партійній конференції, з цього приводу сказав дослівно так:

"В связи с выделением Севастополя в республиканское подчинение ответственность исполкома возрастает. Сейчас, если можно так сказать, мы теряем няньку в лице облисполкома" (ДААРК: Ф. 35. - Оп. 1. - Спр. 385. - Арк. 45).

Але той зв'язок, який засвідчує про єдність місцевого самоврядування Севастополя з Кримом, не розривався ніколи. З усього видно, державна влада Російської Федерації і не думала цього робити. А тому Севастополь не одержав повної автономії від Сімферополя, залишаючись під його владною десницею в багатьох аспектах єдиного адміністративно-територіального устрою. Скажімо, якби Севастополь був виділений в окрему адміністративно-територіальну одиницю, то від нього не було б потреби обирати народних засідателів Кримського обласного суду. А документи засвідчують, що 6 січня 1951 року Кримська обласна Рада обрала 8 народних засідателів від цього міста (ДААРК: Ф. Р-3287. - Оп. 2. - Спр. 845. - Арк. 213 - 214).

Крім того, в роботі цієї сесії Кримської обласної Ради брали участь обрані до неї депутати від Севастополя. Вони, природно, як і представники інших регіонів Криму, обирали керівництво, формували постійні комісії. Народний обранець від міста-героя Никорін, наприклад, очолив комісію Кримської обласної Ради з культурно-просвітньої роботи (там само. - Арк. 140 зв.). Тож чи можна говорити про те, що Севастополь жив окремим державним життям від рідного йому Криму? Звичайно, ні.

Тобто всі ці заяви, що Севастополь – «исконно русский морской оплот могучей державы», не мають під собою достатнього підґрунтя, а людям, які вигукуючи це б’ють себе у груди і кричать про те, що вони, кримчани, краще знають чийого вони роду-племені, непогано було б підучити історію і не піддаватися так просто на провокації. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.