Несумісність характерів завадила здобуттю незалежності. Розкол ОУН.

15 января 2013, 09:11
0
204

Здавалося б після довгих століть намагань вибороти самостійну Україну в імперій , що перетягували нашу землю наче канат, настав час дати відпір.

Здавалося б після довгих століть намагань вибороти самостійну Україну в імперій , що перетягували нашу землю наче канат, настав час дати відпір. Організація ОУН мала б шанс створити незалежну Українську державу, та не судилося. Основною причиною поразки, крім абсолютної незацікавленості в незалежній Україні жодної держави, була неспроможність об’єднатися чи хоча б не роз’єднуватися.

У лютому 1940-го року ОУН розділилася на прибічників Степана Бандери та Андрія Мельника. З самого початку вони часто не могли порозумітися. Історики називають багато різних причин. Перш за все різниця  у віці. Члени ПУН на чолі з Мельником завжди трохи зверхньо ставилися до молодих колег з езкзекутиви ОУН. Фактично ж розкол намітився на зустрічі Бандери і Мельника у Римі у січні 1940-го року. Степан Бандера вимагав вивести зі складу ПУН Я. Барановського і О. Сеника-Грибовського, яких звинувачували у співпраці з польською поліцією. Також хотів поповнити склад ПУН своїми прихильниками. Мельник відмовив у виконанні цих вимог. Зокрема друга могла підірвати позиції старого покоління.

У Степана Бандери був характер радикального революціонера, у той час як у Андрія Мельника переважали помірковані позиції.  Перший хотів дати збройний відпір більшовикам, якщо вони нападуть на ОУН, другий розумів, що без іноземної підтримки, такі акції приречені на загибель. С. Бандера прагнув боротися власними силами, не залучаючи інші держави, оскільки лише тоді Україна матиме авторитет і шанс на повну незалежність, а Мельник боявся, що така війна на безліч фронтів спричинить величезні втрати. Варто зазначити, що Бандера ніколи не полишав надії знову об’єднатися з мельниківцями, та вони не пішли на примирення і 27-го вересня 1940-го року Степана Андрійовича Бандеру виключили з лав Організації рішенням Головного революційного трибуналу ОУН. Про це вже невдовзі знали спецслужби СРСР і прагнули використати цю ситуацію в своїх інтересах. Не дивно, що переманити Бандеру на бік більшовиків не вдалося.

З того часу Степан Бандера активно займався революційною підпільницькою діяльністю. Акт проголошення української держави у Львові став вершиною його діяльності, проте німецька влада просто заарештувала його і його прибічників. Керівник Революційного проводу продовжував свою діяльність закордоном, проте реальних шансів на визволення України вже не було.

Нажаль, червоною ниткою крізь нашу історію йде одне слово – розбрат. Руські князі, запорізькі отамани, гетьмани, Винниченко і Петлюра – всюди конфлікти, які могло не бути. Якби Мельник і Бандера сумістили свої ідеї, вони створили б той оптимальний шлях, який привів би нас до омріяної державності ще тоді, у 1940-их роках. На заваді стали звичайні людські характери!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.