Передает Россию

15 января 2013, 10:10
0
434
Передает Россию

Рецензія на чотирнадцятий фільм Олексія Балабанова

Усі ті звичні постаті – нестійкі п’яниці на зупинках і завсідники кафетеріїв у гастрономах, – які нібито мають цілком вдовольнятися простими штуками – в’яленою каспійською воблою, придорожньою хвойдою і добрячою банькою, – насправді значно складніші й загадковіші, ніж ви могли собі уявити. Так подумав Олексій Октябринович Балабанов і, протерши скельця окулярів, взявся знімати про людське щастя, неозначене й умовне, але таке жадане на просторах не тільки Необъятной. 



«Я тоже хочу» кволо прагне втиснутись у рамки піджанру фантазійного роуд-муві, переміщаючи героїв російськими дорогами до космічного/божественного порталу, за яким, мовляв, є щастя. Немов ту рукавичку з казки, Балабанов начиняє тойоту-ленд-крузер алегоріями: Музикант, Бандит, П’яниця, Дід і Любов доволі пасивно прямують до блаженства, сповнені надій на те, що щастя буквально звалиться їм на голову. І джип у цьому фільмі підсвідомо асоціюється з піччю, яка несе сучасних Іванів-дураків крізь ліси й поля до омріяної мети. Режисер нав’язливо вибудовує епічний ланцюг сюжету, де кожен новий епізод є своєрідним надокучливим повторенням попереднього, де персонажі по-черзі з’являються немов лише для того, щоб проговорювати замовляння, а не долати разом перешкоди. Олексій Октябринович навмисне поволі розгортає дію, по-садистськи затягуючи навіть експозицію: лише вступні титри завершуються аж на 14ій хвилині стрічки. Окрім того, він мучить глядачів не простодушним бреньканням балалайки, а безжалісним супроводом пісень Леоніда Фьодорова в поєднанні зі своїм улюбленим тромбоном.



У новій стрічці Балабанов знову переймається філософським питанням співвідношення раціонального й релігійного. На додачу, він страшенно хоче, щоб над цим питанням задумалася й його аудиторія, проте не висловлює це напряму. Серед героїв «Я тоже хочу» немає суспільного рафінаду, як-от професорів чи секретарів райкому партії. Тут самі лише народні архетипи, в яких чуттєвість стоїть значно вище над розумом: Любов готова бігти до щастя з голою сракою, Бандит щиро вірить у рятівну силу православ’я, а Музикант найдивніший, бо вірить і допомагає Бандиту. Свідомо чи ні, але цими насиченими образами (попри те, що вони були досить безбарвно втілені навіть не акторами) Балабанов провокує глядача на думку, що від розуму, вченості, зусиль і волі нічого не залежить: незважаючи на те, що П’яниця лінується втекти з алкодиспансеру й лише пасивно піддається волі своїх друзів, за пророцтвом він заслуговує на щастя. Натомість перед найдіяльнішим і найдосвідченішим з товариства ворота до блаженства закриті. Так само, як і перед найбільш освіченим і творчим. Тож щастя, за Балабановим, не є наслідком певної діяльності чи невід’ємною ознакою якогось класу, а радше винагородою за людські страждання. Проте цю буддійську філософію вигодувано православною молочною сумішшю: церква як храм, церква як вчення й церква як джерело спасіння неодноразово виникає у фільмі й зрештою зникає в промінні світанкового сонця.

«Я тоже хочу» – кіно про сучасного російського народного героя, привабливого своєю простотою й шапкою-вушанкою, який доводить на власному прикладі, що спритності й розуму не місце в валізі на випадок апокаліпсису.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.