Роман Василя Шкляра “Чорний ворон”.

15 января 2013, 20:10
0
201

Гімн патріотизму чи ксенофобська книжка?

Дуже багато різних відгуків можна почути стосовно цієї книги. Мені здається, що, читаючи її, навряд може не виникнути суперечливих думок та вражень, що ж уже казати про цілу спільноту людей, кожного зі своїми поглядами, ідеологією, зрештою, смаками. Щодо мене, то мені вона здалася сповненою любові. Так, саме любові, пристрасної та беззаперечної любові до рідної землі. Криком відчаю до сучасників, ніби докоряючи: Ось так колись любили Україну! Ось так захищали! Сліпо, віддано та фанатично.

Можна зрозуміти людей, що вважають твір сповненим ненависті до “кацап’юг”, “хохлів”, жидів і взагалі всіх не українців, що відразу ототожнювалися з ворогами. Так, повстанці вбивали жорстоко, з люттю, ненавистю і щирою вірою в те, що чинять правильно. Роман сповнений образливих, огидних слів, лайки, крові, лісові змішують із брудом усіх, хто не стоїть пліч о пліч, вважаючи лише себе справжніми синами своєї країни.

Але роман ґрунтується на історії складного і сумного періоду в історії України, часи партизанської та громадянської воєн, мова йде про визвольну боротьбу, про братовбивчу війну. Чи варто очікувати на милість та добродушність, читаючи про ці часи? Звідки має взятися та милість у людей, що втомилися від гноблень, гонінь, зверхності “старшого брата”, що захищають рідний край від окупантів? І чи не так само “по-ксенофобськи” дивляться на всіх ті ж радянські? Чи не сліпо вони служать своїй ідеології, безжалісно нищачи тих, хто проти, хто думає інакше? Василь Шкляр лише показав ситуацію з погляду українця, що всім серцем кохає свою землю і краплини жалості не має до того, хто насмілиться навіть подумати про неї не так, як треба, хто знайде відвагу підняти руку на неї.

Чесно кажучи, коли я, дочка матері з російським корінням, живучи у сучасній Україні, де кожного дня стикаєшся з російськомовними людьми і, не маючи абсолютно нічого проти росіян, коли я на вулиці, або ж навіть в Інтернеті, стикаюся з агресивними антиукраїнськими коментарями та висловленнями, то в мені самій несподівано піднімається така хвиля люті, що мені зовсім не складно уявити відчуття партизанів, коли вони жорстоко вбивали своїх ворогів, відстоюючи своє ім’я, свій рід, захищаючи Батьківщину.

Я лише хочу сказати, що перш ніж гучними словами розповідати про те, хто добрий, а то хто поганий, що вірно, а що неправильно, то треба спочатку подивитися вглиб, проаналізувати історичну ситуацію (оскільки роман історичний), поставити себе на місце кожного героя та уявити його почуття. Адже немає нічого цілковито чорно-білого.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: рецензія,Історія України,Василь Шкляр
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.