Українська радянська культура в другій половині ХХ ст.

Видатні діячі українсько-радянської культури.

Культура будь-якого народу нерозривно пов’язана з розвитком його освіти, моралі та науки. Вона формує його духовну еволюцію, творить та звеличує його націю. Що стосується української радянської культури XX століття, то одним з найвизначніших чинників була роль політики. При чому зміни, що відбувалися в культурі були не плавними та еволюційними, а різкими та кардинальними. У радянський період, що зайняв більшу частину сторіччя наша культура пройшла складний шлях, який у собі поєднав досягнення і втрати, духовні злети і національні трагедії.

Розквіт української історичної науки, культури, літератури та образотворчого мистецтва пов'язаний з роками війни 1941-1945 рр. З її початком відбулося об’єднання кількох інститутів Академії наук України, що були евакуйовані на Схід. Серед вчених М. Пильчиков активно розвивав рентгенологію, М. Бекетов, завідуючи кафедрою хімії Харківського університету, вперше почав викладати фізичну хімію, І. Пулюй сконструював трубку альфа-променів, якою скористався В. Рентген, І. Мечников – імунолог створив першу бактеріальну станцію для щеплення проти сказу,   М. Гамалія  зробив свій внесок у боротьбі з чумою, холерою, тифом, М.Авенаріус основоположник наукової школи з молекулярної фізики. Серед історичних наук досягнення належать І. Потебні, який створив фундаментальні праці з мовознавства, а також започаткував технологічний напрям у вітчизняному мовознавстві, М. Грушевському, що написав працю «Історія України-Русі» та Д. Яворницькому.

Освіта також розвивалася та еволюціонувала.  Так, наприклад, початкові школи були однокласовими з 3-річним терміном навчання, двокласові з з 5-тирічним, а також початкові народні училища. Навчання велося польською, німецькою, угорською мовами. Виникали училища професіональної освіти, існували 129 гімназій, 19 училищ, виші розташовувалися у Харкові, Катеринославі та Ніжині, Одесі, Кам´янець-Подільському, Полтаві, Миколаєві та в інших містах України.

Література, образотворче мистецтво, архітектура, театр та музика також розвивалися, хоча над митцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в «некритичному підході до реакцій буржуазної культури», «низькопоклонстві перед заходом», «відступі від марксизму-ленінізму», «українському буржуазному націоналізмі» тощо.

Своїми літературними творами тішили український народ М. Вовчок (збірка «Народні оповідання», повість «Інститутка»), П. Мирний (роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», повість «Лихі люди»), І. Нечуй-Левицький («Микола Джеря», «Над Чорним морем», роман « Чорні хмари» та ін.), М.Коцюбинський (повість «Дорогою ціною»), Л. Українка, І. Франко, Ю.Федькович, В. Стефаник, О. Кобилянська. З'явилося таке явище соціально-культурного життя, як шістдесятництво – рух творчої молоді, що сповідувала нові думки, ідеї та тенденції.

Великий внесок у образотворче мистецтво зробили: П. Левченко, К.Костанді, С. Васильківський, М. Пимонеко, Т. Романчик та ін.

У архітектурі почали застосовуватися нові технології та матеріали. Будувалися міста, промислові підприємства, торгівельні та навчальні заклади. У Києві було споруджено Будинок оперного театру, Володимирський собор та готель Континенталь; у Одесі – Новий оперний театр; у Харкові – Земський банк (О. Бекетова); у Львові – Оперний театр та Музей етнографії та художніх промислів.

Значними були досягнення також і в музичному мистецтві. З’являлися нові опери, балети, симфонії. А національна школа вокального мистецтва отримала світове визнання.

У кіномистецтві успіхи також були достатніми. З’явилися анімаційні стрічки режисерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарова.

Отже, протягом XX століття українська культура розвивалася в складних умовах, але незважаючи на це здобутки українських митців та вчених є вагомим та оригінальними. Зростала національна самосвідомість українського народу, але існувало багато перешкод: відсутність в українців власної національної держави, проводилася політика русифікації, ополячування, модернізації з боку Російської імперії та Австро-Угорської монархії, численні заборони з боку двох імперій, переслідування передових діячів української культури, що значно гальмувало її розвиток. Та все-таки українські митці знаходили в собі сили творити та розвивати національну культуру.