Шлях
України до незалежності буд довгим і тернистим. Історичні події,
трагічні обставини і насамперед протистояння іншим країнам: все це
могло назавжди зломити дух народу. Але цього не сталося! Всі ті
перешкоди, які довелося подолати нашому народу, тільки зміцнили його.
Зробили його рішучім і незламним у власній тязі до свободи. Бо хто, як
не наш народ довів своє право бути вільними? Але на шляху до омріяної
незалежності було багато різних подій. Однією з них є злука УНР і ЗУНР.
У
1918 році, нарешті, Четвертим Універсалом було визнано Українську
Народну Республіку самостійною і незалежною. Того ж року було
проголошено і Західноукраїнську Народу Республіку. Ці події поклали
початок великого шляху об’еднання.
Ініціатором виступила ЗУНР,
яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської
агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Національної
Ради просити у Гетьмана Скоропадського військової і морально-політичної
підтримки. Чи міг він відмовитися? Звісно ж, ні.
Стрімкі події
того часу в Наддніпрянській Україні не дали здійснитися цим планам ще
деякий час. Але ідея возз’єдання двох частин однієї країни вже стала
провідною і відмовитися від неї було неможливо. Вперше така бажана
свобода була вже настільки близько. І таки настав той самий час, коли
обставини нарешті сприяли цим прагненням. Прихід до влади Директорії і
відновлення УНР дало новий поштовх сполучному процесу.
1 грудня
1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання, в
якому говорилося: “Західноукраїнська Народня Республіка заявляє цим
непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з
Українською Народньою Республікою, значить, заявляє свій намір перестати
існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і
населенням як складова частина державної цілісності в Українську
Народню Республіку... Правительства обох Республік уважають себе
зобов’язаними сю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в
діло, щоб обі держави утворили справді одну неподільну державну
одиницю...”
Після підписання цього договору вже майже не було
сумнівів – Україна зможе об’єднати свої землі. І численний народ, який
століттями був на чужині, позбавлений Батьківщини, зможе з’єднатися.
Цей
день настав. Святковий Акт Злуки розпочався 22 січня 1919 року. І це
була справді урочиста мить, яку відзначали всі українці. Тисячі людей
прийшли на Софіївську площу, де представник Директорії проголосив
довгочікуваний Універсал про з’єднання республік.
В цьому
Унівесалі були такі слова: ". . . Віднині воєдино зливаються століттями
відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська
Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і
Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і
за які вмирали кращі сини України.
Віднині є єдина незалежна УНР.
Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних
сил, має тепер змогу з'єднати всі спроби своїх синів для утворення
нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого
люду".
Акт злуки УНР і ЗУНР став своєрідним символом свободи.
Своєрідним доказом того, що все це можливо. І те, що ці досягнення не
втримали в тогочасних історичних умовах – це не є поразка. Навпаки, це
була, є і буде велика перемога нашого народу! Бо перемагає той, хто
цього так прагне і ніколи не здається. Сьогодні ми живемо у вільній і
незалежній Україні. І маємо пам’ятати, якою жаданою була ця свобода, і
цінувати її. Бо дорогою ціною вона нам досталася. Не даремно День
Соборності (22 січня) став національним святом.
|