Геноцид проти українського народу

16 января 2013, 14:25
0
268

Нарешті відкрито те,що було сховано за ширмою радянської влади


"Голодомор 1932–1933 років в Україні"

В 1932–1933 роках в Україні сталінським тоталітарним режимом вчинено найстрашніший злочин проти людяності – Голодомор – геноцид українського народу, що призвело до загибелі мільйонів громадян.
Після повалення в листопаді 1920 року Української Народної Республіки більшовицький режим розпочав на її території активні дії щодо недопущення відновлення незалежної української держави шляхом проведення жорстокої репресивної політики, спрямованої на встановлення комуністичного ладу і придушення будь-яких партій і рухів, які відстоювали ідею української самостійності.
З цією метою керівники комуністичної більшовицької партії – Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович – генеральний секретар Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків (ЦК ВКП(б)); Молотов (Скрябін) В’ячеслав Михайлович – член ЦК ВКП(б), Голова Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР); Каганович Лазар Мойсейович – секретар ЦК ВКП(б); Постишев Павло Петрович – секретар ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У, перший секретар Харківського обкому КП(б)У; Косіор Станіслав Вікентійович – член ЦК ВКП(б), генеральний секретар ЦК Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У); Чубар Влас Якович – член ЦК ВКП(б), член Політбюро ЦК КП(б)У, Голова Ради Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР); Хатаєвич Мендель Маркович – член ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У розпочали насильницьку колективізацію сільського господарства і депортацію українських селянських родин, незаконну конфіскацію їхнього майна, репресії та фізичне знищення українців.
Вказані дії призвели до руйнації традиційних форм сільськогосподарського виробництва і позбавило українських селян необхідних для нормальної життєдіяльності запасів зерна, що спричинило голод серед українського населення в 1928-1929 роках. Після цього на території УСРР розпочалися масові антирадянські повстання, найбільш відоме з них Павлоградське, яке нарівні з іншими було придушено з особливою жорстокістю військами та спецзагонами.
Слідчими встановлено, що саме Сталін Й.В., Молотов В.В., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. і Хатаєвич М.М. штучно створили життєві умови для фізичного знищення українських селян, використавши такі репресивні механізми та способи:
встановлення для України плану хлібозаготівель, що не міг бути виконаний;
– занесення за рішеннями Центрального комітету Комуністичної партії більшовиків України, обкомів та райкомів партії цілих районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на так звані «чорні дошки», що означало блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі;
ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією з метою недопущення виїзду голодуючих за межі республіки;
заборона листування;
– запровадження " натуральних штрафів", тобто вилучення картоплі, м’яса та інших продуктів харчування;
– проведення постійних обшуків з вилученням зерна, насіннєвих запасів, майна, одягу, всіх продуктів харчування та готової їжі;
– посилення репресій, включаючи розстріли осіб, які вчиняли спротив діям влади тощо;
– прийняття рішень щодо депортації селянських родин з України. Вказані дії періоду 1932–1933 років охоплювали усі регіони й населені пункти України.

У цей період до українського селянства представниками більшовицької влади масово застосовувалось насилля: побиття, вилучення реманенту, посуду тощо.
Протягом 1932 – 1933 років на так звані "чорні дошки" на теренах України було занесено 735 районів, сіл, хуторів, колгоспів, радгоспів, артілей.
Згідно з висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб, а з урахуванням 6 млн. 122 тис. потенційно ненароджених дітей Україна втратила 10 млн. 63 тис. осіб.
Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції від 11 грудня 1946 року оголосила, що геноцид є злочином, який порушує норми міжнародного права, суперечить духу та цілям ООН і цивілізований світ засуджує його.
Конвенцією ООН "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього" 1948 року геноцид юридично було визнано злочином проти людства та встановлено кримінальну відповідальність за його вчинення.
Європейською конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод" 1950 року передбачено, що принцип заборони зворотної дії кримінального закону не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, що на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Конвенцією ООН "Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства" 1968 року також передбачено, що геноцид є караним злочином, навіть якщо ці дії не є порушеннями внутрішнього законодавства країни, де їх було вчинено.
Таким чином згідно із міжнародним правом строки давності до основних міжнародних злочинів (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) не застосовуються. Україною ратифіковано вищевказані Конвенції, тобто вони є частиною національного законодавства.
Кримінальну відповідальність за злочин проти безпеки людства було передбачено статтею 442 еноцид) Кримінального кодексу України в 2001 році.
Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон України "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні" та визнала Голодомор – відповідно до Конвенції ООН 1948 року "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього"– цілеспрямованим актом масового знищення людей. У статті 1 Закону Голодомор визнано геноцидом Українського народу.
Згідно з нормами міжнародного права та чинного законодавства України геноцид – це умисно вчинене діяння з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому.
Службою безпеки України протягом тривалого часу проводився пошук свідків, здійснювалися розсекречення та систематизація архівних документів, що стосуються подій Голодомору 1932–1933 років.
СБУ 22 травня 2009 року порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні 1932–1933 років за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України "геноцид", з метою розслідування обставин масового вбивства голодом українських селян.
Розслідуванню кримінальної справи всіляко сприяли Український інститут національної пам’яті, центральні та регіональні державні архівні установи, органи місцевого самоврядування, науковці, громадські діячі, неурядові організації, представники української діаспори та ін.
Слідством зібрано 330 томів кримінальної справи, допитано 1890 свідків, проведено 24 судових експертизи, у тому числі медичні, психологічна, науково-демографічна і комплексна історико-правова. До справи долучено 5 000 архівних документів, встановлено 857 масових поховань жертв геноциду.
Документальні підтвердження злочинних дій більшовицької влади під час Голодомору також засвідчено в доповідях іноземних дипломатичних установ за 1932–1935 роки. Зокрема, в повідомленні італійського консула у м. Харкові Сержіо Граденіго Посольству Італії у Москві "Про голод і українське питання" від 31 травня 1933 року № 474/106 вказувалось: " Голод і далі шаленіє і нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатися байдужим до такого лиха і як міжнародна преса може спокійно спостерігати масове вбивство, яке організував радянський уряд. Немає жодного сумніву в тому, що це голод штучний і спеціально створений для того, щоб "провчити селян".
У листі консула від 10 липня 1933 року "Голод і санітарне становище" зазначалося: "Картина того, що діється нині в Україні надзвичайно сумна. Цей голод знищив половину сільського населення України. Нещасних виловлюють по дві тисячі в день, а вночі вивозять далеко за місто. Цілі родини, які прийшли в місто з останньою надією уникнути смерті від недоїдання, безжально тримають у бараках день чи два, а тоді вивозять їх, таких же голодних, за 50 і більше кілометрів від Харкова і кидають у ярах, утворених потоками. Чимало з них залишаються лежати без руху і помирають". Крім цього, італійський консул у своїх листах повідомляв про масові випадки канібалізму.
У політичному звіті консульства Німеччини в м. Києві від 15 січня 1934 року, адресованому Посольству Німеччини в Москві, повідомлялось: " стан українського питання цього року можна оцінити також лише в контексті масового голоду. Через цю катастрофу, відповідальною за яку народ вважає московську політику, давня прірва між українцями – поборниками самостійності та московським централізмом, природно, поглибилася. Прикметною для настроїв населення є досить поширена думка, що радянський уряд навмисне посилював голод, щоб примусити українців впасти навколішки. Від окремих комуністів часто можна почути: "ми не боїмося голодних, для нас небезпечні ситі!".
У грудні 2009 року Службою безпеки завершено розслідування кримінальної справи та направлено її до Апеляційного суду м. Києва.
У січні 2010 року суд розглянув цю кримінальну справу, констатував факт геноциду в Україні в 1932–1933 роках та визнав організаторами вчинення тяжкого злочину Сталіна Й.В., Молотова В.В., Кагановича Л.М., Постишева П.П., Косіора С.В., Чубаря В.Я. і Хатаєвича М.М.
У зв’язку з тим, що вказані особи померли, суд закрив кримінальну справу відповідно до пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, тобто за нереабілітуючими підставами.
Таким чином досудове слідство і суд визнали, що згадані особи умисно організували геноцид українського народу.
Постанова суду вступила в законну силу 21 січня 2010 року. Відповідно до Конвенції ООН 1948 року "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього" Україна цим рішенням виконала свої міжнародні зобов'язання вживати заходів щодо попередження геноциду та карати за його вчинення.
З цього приводу була зроблена заява Президента Політичного комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи Горана Ліндблада, який, вітаючи рішення українського суду, зазначив: "Будь-які рішення судів важливі. Ця справа є дуже важливою, коли суд України засудив Голодомор... штучно створений комуністичним режимом... Був голод і в інших частинах Радянського Союзу, теж місцями штучний, проте це не йде в жодне порівняння з Голодомором, коли таку велику кількість людей було вбито, коли людям постійно відмовляли в користуванні продовольством, вкраденим у селян...".
Комітет ПАРЄ з правових питань та прав людини 28 січня 2010 року розглянув та схвалив доповідь Політичного комітету ПАРЄ з питань вшанування пам’яті жертв Голодомору. Доповідач з цього питання П.Роуен (Велика Британія) зазначив, що наявні численні документальні матеріали дають достатні підстави кваліфікувати Голодомор в Україні 1932–1933 років як цілеспрямований геноцид українського народу.
Проведена робота щодо відновлення історичної справедливості є свідченням вшанування пам’яті невинно убієнних внаслідок геноциду українського народу та історичним застереженням, що усіх винних у скоєнні злочинів проти миру та безпеки людства буде покарано незалежно від строку давності.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.