Рецензія на роман В. ШКЛЯРА "ЧОРНИЙ ВОРОН"

17 января 2013, 11:12
0
625

«Чорний Ворон» - це роман людських доль.

З перших же сторінок «Чорного Ворона» можна було побачити неабияк уміло поєднані архівні документи і художню розповідь так, щоб факт не розчинився в морі фантазії і наборі троп, а навпаки – підкреслив свою значущість. Таких творів у нас зараз не багато   які приносять не тільки задоволення, а й користь та якийсь поштовх до роздумів. А це, погодьтесь, вкрай необхідно для розвитку сучасного українця.

Василь Шкляр, як бачимо зі сторінок «Чорного Ворона», майстер створювати такий собі «потік свідомості» - у романі багато моментів, коли головний герой занурюється у свої думки помислити, потім мимоволі, згадавши подію із недавнього минулого, розмірковує над нею . За його допомогою читач дізнається багато важливих деталей, знайомиться з іншими персонажами, їх характерами, яке відношення вони мають до Чорного Ворона;  читач з легкістю простежує весь ланцюжок подій, який привів головного персонажа до сліпої Євдосі. Наче доповнення до дійсності.

Читаючи, завжди зрозуміло, де герой починає замислюватись, згадуючи щось, і де він виходить із задуми – все чітко і гармонійно поєднано. Наведу приклад, ось уривок з тексту:«Ніщо так не придушує чоловіка, як безнадія. Уперше вона заглянула нам в очі восени двадцятого року після замирення поляків із росіянами. Українська армія, яку ми так виглядали, і з якою збиралися вимести москаля з рідного краю, перейшла Збруч, де поляки, колишні наші союзники, кинули її в табори, з повним завішенням зброї. Але ми цього ще не знали. . .» Тут чіткі роздуми, а що власне не зрозуміло?! Що так важко усвідомлюється!? Зверніть тут увагу на такі слова, як «замирення», «завішення» - такими словами, архаїзмами поцяткований увесь твір.

Хочу відмітити – це яскраво виражений містицизм. Василь Шкляр наділив своє творіння якимось загадковим духом надприродного, створивши цим особливу атмосферу. Герої  у романі постійно стикаються із якимись незбагненними речами, які не в змозі пояснити. І тут вдало виражається людська забобонність, від якої не звільнились і сучасні люди. Ну, наприклад звернімось до перших же сторінок: «Десь у глибині лісу прокотилися ухкання-зойки сича. Якщо то правда, що темної ночі б’ються навкулачки чорти, то це могли бути і їхні крики.»  Все це додає загадковості, наче готичності якоїсь, показує віру людей у щось надприродне і не особливо в ангелів, а якихось  злих духів, які підстерігають у найнеочікуваніший момент.

«Чорний Ворон» - це роман людських доль. Читаючи, отримуєш ясний образ Ворона, того ж Вовкулаки і інших; дивишся на них не як на вигаданих персонажів чи домальованих фантазією, а як на реальних людей, зі своїми характерами, світовідчуттями, своїми долями. Приходиш до розуміння, що це ніяка не вигадка, це реальність.

Василь Шкляр називає в книзі все своїми іменами. Наявний фактичний матеріал, проти якого не підеш – він достовірний і перевірений. Автор не боїться сказати правду – «Чорний Ворон» виразно показує те, про що зараз не додумуються заговорити, а влада докладає зусиль, щоб стерти ці шматочки пам’яті та істини, а саме – не було ніякої Радянської України в Союзі Радянських Республік, була лише виразна  окупація України.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.