Найважливіше з…

18 января 2013, 12:46
0
207

«З усіх мистецтв для нас найважливішим є мистецтво кіно». Приблизно таку фразу колись давно, ще коли фільм братів Люмьєр «Прибуття поїзда» міг налякати глядачів в залі

прорік Володимир Ленін. Справді, кінематограф досить швидко, порівняно з іншими видами мистецтва, завоював собі чи не ключове місце в симпатіях обивателя. Ні для кого не секрет, що телевізор нині у більшості населення є чи не головним засобом (і способом) проведення вільного часу. Телевізор став показником культурного рівня. Як і кінематограф.

Не є таємницею і те, що будь-який продукт, у тому числі й витвір мистецтва, зорієнтований на певну аудиторію. Існує продукт масовий і продукт елітний; продукт, розрахований на широке коло глядачів і продукт, орієнтований на спеціалістів, фахівців у певній галузі, а існує продукт, який орієнтований не на когось конкретно, а на завдання, і завдання це – «збити побільше грошей».

Технологія «збивання» досить таки проста: необхідно брати те, що давно усім полюбилося, і видавати за його логічне продовження свій власний витвір. Про те, що це не зовсім так, глядач дізнається уже в процесі перегляду «витвору», однак дітися йому нікуди (особливо з кінотеатру) – час втрачено (а в кінотеатрі – ще й гроші витрачено). Нехитрий план видавання бажаного за дійсне от уже не перший рік реалізовують продюсери різного роду новорічних мюзиклів: під поїдання олів’є з шампанським глядач сприймає уже давно знайомих і улюблених зірок естради та кіно в образах уже давно знайомих і улюблених персонажів казок, мультфільмів, п’єс тощо. У таких новорічних витинанках, в принципі, немає нічого поганого, за винятком того, що це вже давно усім приїлося.

Гоголь спалив другий том «Мертвих душ». Це відомо усім. За однією з версій, великому письменникові не сподобалося продовження його історії. Переглядаючи різного роду продовження і рімейки того, що любиш уже давно, мимоволі починаєш жалкувати, що автор даного «твору» не Гоголь і не спалив кіноплівку ще не початку зйомок цієї вакханалії. Причина виходу такого витвору на екран, на мій погляд, банальна: комусь хочеться грошей.

Глядач, який спостерігає за світом кіно, не міг не помітити виходу в прокат таких неоднозначних творінь як «Іронія долі», «Джентльмени, удачі» чи «Службовий роман». Це не відреставровані класичні фільми, а так звані сіквели чи рімейки. Сіквел – це продовження історії, а рімейк – це її переробка, адаптація, скажімо так, казка на новий лад.

«Службовий роман. Наш час» – це рімейк. Автори фільму не вигадували нових діалогів і сюжетних ходів, а просто взяли старих відомих героїв і помістили їх в умови бурхливого сучасного капіталізму. Людмила Калугіна стала акулою бізнесу, хазяйкою рейтингового агентства, Анатолій Новосельцев – фінансовим аналітиком і фанатичним байкером з двома дітьми. У принципі, це всі відмінності від оригіналу. Хоча ні. Рімейк цей не має того, за що ми й полюбили оригінальний фільм – своєї щирості і життєвості. Це, скоріше, данина моді, а не класиці. Незважаючи на все це, «Службовому романові-2» вдалося стати лідером вітчизняного прокату серед вітчизняних фільмів (бо знято славнозвісним «95 кварталом») – в кіно його подивилися два з половиною мільйони.

Сучасне кіно «Джентльмени, удачі», яке вийшло екрани цього року,  теж рімейк майже однойменного фільму з неперевершеним Євгеном Леоновим у головній ролі. І теж – казка на новий лад. Замість легендарного шолому – обладунки казахського воїна, замість Доцента – Смайлик, замість вихователя дитячого садка – аніматор, замість Середньої Азії – Єгипет. До цього всього додано ще й любовну лінію невдахи-аніматора Трьошкіна і лейтенанта міліції Ірини Славіної. Як не дивно, такий фільм, з неоднозначною комою в назві і постійними апелюваннями до свого оригіналу, не провалився в прокаті.

Можливо, така психологія наших людей – якщо гроші заплачено, то чому б не додивитися фільм до кінця, а, може, просто глядач намагався вловити той неповторний ліро-комічний дух радянської комедії. Мені, на жаль, вловити його не вдалося. Рейтинг цього фільму за міжнародною класифікацією IMDb в два з половиною рази менший за оригінал і це – цілком логічно.

Ще один оригінальний витвір сучасного кінопрому – «Іронія долі: продовження» став лідером нового кіно пострадянського простору.  Лідером не за симпатіями глядачів, хоча такі теж були, а за кількістю «продукт плейсменту» в фільмі. Продукт плейсмент – це своєрідна прихована реклама певного продукту. Коли герой фільму чи серіалу демонстративно відкриває чіпси (цукерки/колу/йогурт/мазь від прищів/гель для волосся) етикеткою до глядача і з неабияким захватом на обличчі їсть (п’є/відкушує/ втирає в лоб), усміхаючись при цьому і заважаючи розвитку сюжету, знайте – ви дивитесь на продукт плейсмент. Таким способом творці фільму заробляють гроші ще до виходу кіно на екран. Джеймс Бонд, до речі, їздить на авто певної марки, п’є певне пиво чи користується певним мобільним телефоном тільки тому, що за це заплатили виробники даного продукту.

Герої перезнятої «Іронії долі» просто закохані у продукти певних торгових марок, які постійно демонструють глядачеві, мило посміхаючись. Мало того, чи не головним рушієм сюжету продовження знаменитого фільму є рекламний ролик оператора мобільного зв’язку і навіть один з головних героїв, Іраклій, працює в компанії цього ж мобільного оператора і носить шарф з їхнім логотипом. Як-то кажуть, коментарі зайві. До речі, картина ця заробила досить таки пристойну суму в кінотеатрах, а з таким засиллям реклами, можна впевнено сказати, що творці «шедевру» суттєво поповнили свої статки.

Окрім рімейків і сіквелів класики, від яких хочеться заритися під ковдру та передивлятися оригінали, доки не пройде нудота, сучасний кінематограф любить також застосовувати американські канони і кліше у власних творах. Зараз не хочеться говорити про такі яскраві викидні кінематографу як фільм «Штольня» чи йому подібні. Російський кінематограф радує глядача схожими прем’єрами мало не щотижня. Наприклад, минулорічний бойовик «Фантом» зможе переплюнути за величиною маразму ту ж саму «Штольню» просто-таки в рази. Узявши за основу лермонтовське «Скажи-ка дядя, вєдь не даром, Москва, спальонная пожаром, французам отдана», сценаристи фільму вирішили замість французів увести в сюжет інопланетян, які нападають на столицю Росії і спалюють усе живе на своєму шляху. Герої фільму – п’ятеро американців, які випадково опинилися в центрі Москви і вижили перед інопланетними загарбниками. У повністю спаленій білокам’яній вони, виживши, приймають «єдино правильне рішення» – йти в американське посольство в центрі міста (логіка американців, мабуть, полягала в тому, що США не мажуть знищити навіть інопланетні загарбники). На превеликий подив янкі, посольство теж постраждало і жодної живої душі там не лишилося, однак по рації вони почули, що в Москву-рєку припливає атомний підводний човен, аби забрати тих, хто вижив. Те, що середня глибина цієї річки близько трьох метрів і човен просто туди не зайде, сценаристів не хвилювало. По дорозі до спасіння американські туристи зустрічають винахідника, який суто випадково у власній квартирі зміг виготовити зброю, яка знищує інопланетян. Потім група «грінгос», уже з прототипом цієї рушниці, зустрічає «тіпічних русских», які шмалять в прибульців з автомату Калашникова та п’ють горілку. Їхнім керівником виявляється відомий актор Гоша Куценко, теж з автоматом Калашникова, але … на  коні! На коні в центрі Москви з автоматом лисий російський Брюс Віліс рятує американців і вирішує теж іти з ними. Увесь цей маразм закінчується, коли герої потрапляють на борт омріяного атомного підводного човна і рядовий матрос ремонтує одній з американок телефон за допомогою підручних інструментів. Тепер вона може спокійно подзвонити додому в США. По мобільному. З підводного човна. Зі спаленої дотла Москви.

На замітку тим же російсько-українським кінопродюсерам: Голівуд з пошаною ставиться до своєї класики. Можливо, комусь за кордоном і приходять думки перезняти «Громадянина Кейна», «Великого диктатора» чи «Віднесених вітром», але здоровий глузд перемагає. Пам’ятаю, в школі, десь у класі третьому-пʼятому, ми з однокласниками ставили «Колобка» на новий лад, де вовк мав вигляд нового українця в піджаку і з такою рідкісною тоді мобілкою, а лисичка пропонувала вступити в «МММ». Якщо раптом цю статтю читають виробники кіно, задумайтесь – а може саме от такого сюжету не вистачало вашому новому фільмові? Дарую. Користуйтеся. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: кино
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.