Крути: залишимо спомин у наших серцях

22 января 2013, 16:40
0
222
Крути: залишимо спомин у наших серцях

В память бою 29 січня 1918 року під Крутами

Крути – наша гордість і слава,

Там соколи юні у вічність пішли.

На клич молодої держави,

Піднялися вірні сини.

Михайло Зельман

«…Сумно зустрічав український Київ новий 1918 рік, - згадує Ігор Лоський. - Цілий край в обіймах анархії». Справді, невесело. Три сотні юнаків вийшли на бій з чотирма тисячами більшовиків. П’ять годин захисники вітчизни не здавали Крути. Близько сотні хлопців віддали свої життя.

Гімназисти та студенти не вагаючись шли захищати Вітчизну від «чорної гайвороні» - російсько-більшовицької грабіжницької орди. Хлопці, юнаки і навіть діти. Левко Лукасевич, учень шостого класу, «нелегально» вступив до куреня. Його бідна мати гірко плакала та благала залишитись, проводжаючи сина. Ще одного шестикласника, Соколовського, проводжала сестра. Вона лиш тихо хрестила брата, а той весело заспокоював дівчину. Хлопчик не знав, що через пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою. Ешелон рушав під спів «Ще не вмерла Україна…». Переїзд був веселим – з піснями, анекдотами.

В той роковий день ворожі сили з’явились близько десятої ранку. Більшість «вояків» не вміли стріляти, до того ж нечисленні набої вже закінчувались. Швидко мусили замовкнути українські кулемети. Командування передало наказ відступати,  а студентська сотня почула, що треба наступати. Почався хаос. Більшовики проривали. Студенти почали відступати. Залізнична станція вже була зайнята. Студентська сотня залишила на полі третину своїх бійців. Їх доля вирішилась протягом одного дня. 35 січовиків потрапили в полон і лише сімом вдалося повернутися.  Над рештою цілу добу знущалися червоні побідники. На другий день їх було розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої Української гімназії , галичанин Пипський,  затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали. Трупи більшовики покидали в яму. Тільки після їхнього відходу селяни поховали юнаків за християнським звичаєм і поставили хрест.

18 березня, в самий розквіт весни, з Крут повернулась сумна валка. Наступного дня потягнувся сумний похід. За трунами йшли батьки, брати, сестри та товариші по зброї. Лише за кількома не було нікого – це були гімназисти-галичани, які своєю кров’ю принесли в жертву на вівтар української соборності. Тисячний натовп потягнувся вулицями Києва. Сльози матерів окропили замордовані тіла дітей…

Михайло Лавренко, учасник бойових дій, написав вірш, присвячений роковинам:

У думці – знову тліє – бій у Крутах…

О, неповторний часе золотий!..

Ми всі були зелені ще, як рута,

Але в душі палав огонь святий.

І хоч навколо вир вогню шалено

Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;

Ми не схилили сонячне знамено

І бій важкий не видавив нам сліз.

Ми перед світом свідчили потугу

І довели, ми – лицарські сини,

Хоч не змогли розбити люту хугу

Та ще раз вчули пахощі весни.

За ту невдачу, що зазнали Крути…

Ні, не дарма пече серця наш гнів,

За ті могили, навіть без хрестів,

Що стогін  їх щоночі й досі чути.

Хай виє знов зима поривом лютим…

Та ми – дорогу знаєм до мети;

Лицарство Крут! О, нам вас не забути.

Ваш чуєм зов – невтомно далі йти!

Юнаки поклали голови за Україну. Не по своїй волі, а через помилку українського уряду. Пізно висувати звинувачення. Нам лишається лише дбати, щоб пам'ять про наших лицарів не померла!

За спогадами Ігоря Лоського, учасника бою під Крутами.

Олена МАРТИНЕНКО

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Історія України,Крути герої пам'ять Україна,історична пам'ять
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.