Бій з однорукими бандитами

27 января 2013, 19:30
вільний журналіст
0
167

Перепрошую за вимушену тавталогію

Природній і здоровий потяг до знань розширює кругозір й уможливлює розуміння реальної суті процесів і явищ. Понад десять років тому, в Німеччині відбувся з’їзд політиків-християн. Один з доповідачів зізнався, що особисто для нього, громадська і політична діяльність є проявом любові до ближнього. Саме прагнення поліпшити життя («земну мандрівку») народові до якого він належить (ближнім), змушує бути принциповим, чесним й небайдужим.

Стверджую, що саме любов до ближніх (себто до впродовж століть обкрадуваного й принижуваного українського народу) зобов’язувала мене до самовдосконалення. Здобуті знання давали і дають можливість зрозуміти суть процесів які відбуваються в суспільстві. Адепти нинішньої постколоніальної, постокупаційної, посткомуністичної, й відверто антинародної системи, у власних діях керується виключно гоном за особистим збагаченням. Дискусії з її представниками, заклики до розуміння й совісті є даремною тратою сил й пустопорожнім дзвоном. Вони не обтяжуються неухильним дотриманням норм, вимог і законів які самі ж і складають. Трактуючи себе «господарями життя» а народ знаряддям втілення в життя їхніх примх і забаганок, морально розкладені й духовно здеградовані матеріалісти кожен прояв протидії власному свавіллю трактують злочином, й нещадно переслідують. Під сучасну пору, громадсько-політична діяльність на національній ниві в Україні вкрита тернами владної упередженості й зневірливого збайдужіння загалу. Проте любов до ближнього зобов’язує і далі торувати шлях правді.

15-го травня 2009-го року, постановою Кабінету Міністрів, в Україні було заборонено діяльність азартно-ігрових закладів. Забороні передувала широка громадська дискусія, в часі якої науковці, лікарі, духовенство та громадські діячі донесли до відому загалу розмір загрози і згубності азартно-ігрової залежності. Висновками фахівців, надмірну пристрасть до здійснення азартно-ігрових дій визнано психічним розладом який піддається лікуванню. Хвороба отримала назву «лудоманії».

Лишена у спадок від почилого (і геть не в Бозі) Союзу система ігнорації здорового глузду практикується і нині. Попри вище згадану постанову та заклики, в Україні продовжують безперешкодно функціонувати заклади де бажаючі за оплату можуть здійснити азартно-ігрові дії. Я не знаю точної цифри коштів які таким чином задіяні в тіньових структурах, проте підозрюю, що рахунки тут йдуть можливо і не на мільярди, проте на сотні мільйонів.

Християнська любов до ближніх й прагнення жити в цивілізованому суспільстві, а не гадючнику де людей змушують керуватись міркуваннями виживання й кримінальними «поняттями», вимагають не лише декларації намірів й гасел. На жаль, в українських реаліях, протидія підлості, брехні й несправедливості стає причиною оббріхувань, остракізму й переслідувань з боку привладних.

Близько року тому, гурт громадських активістів звернувся зі скаргою до очільника Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві Гладика, на факт безперешкодної діяльності в районі зал гральних автоматів. Насміхаючись прямо в лице скаржникам, Гладик заявив, що «в його районі нічого подібного немає». Справу протидії поширенню азартно-ігрових закладів довелось брати в свої руки. Наприкінці березня 2012р., в супроводі журналістів одного з телеканалів, поблизу станції метро «Святошин» громадськими активістами було здійснено спробу показового закриття. Медійники зафіксували й того ж дня оприлюднили кадри здійснення ігрових дій, наявності каси, відсутності дозвільних документів. Прибулі за сорок хвилин працівники МВС, не соромлячись журналістів й громадських активістів, частину вилучених з ігрових автоматів коштів поклали собі до кишень. Кількома днями пізніше, перевіряючи дії пілеглих Гладика, було виявлено, що ігрові автомати так і не були вивезеними, а гральний заклад продовжує безперешкодну діяльність. Ця обставина дарувала підстави підозрювати правоохоронців в причетності до безперешкодної діяльності зал гральних автоматів в Святошинському районі.

Прагнення отримати результати, а не обмежуватись фіксацією, громадські активісти вимушені були вдатись до радикальніших методів протидії. 15-го травня 2012р., в селищі Буча, а 16-го травня на території Святошинського р-ну за адресою проспект Перемоги 100-Д, також в присутності журналістів, шляхом ушкодження предметів здійснення азартно-ігрових дій (ігрових автоматів) було здійснено спроби припинити діяльність зал де відбувались азартно-ігрові дії. Привернення уваги до безперешкодної діяльності ігрового залу в Бучі та факт знищення активістами ігрових автоматів дав позитивні наслідки. Нині, в тому приміщенні діє крамничка з продажу шкільних приналежностей та канцелярських товарів. Цілком інакше склалась ситуація довкола закриття зали в Святошинському районі столиці. За фактом ініціативи громадських діячів було порушено кримінальну справу за статтями 296 КК України (хуліганство) й 186 (ч.2) грабунок. Підозрюю, що єдиною причиною порушення кримінальної справи, є втрата для очільника Святошинського райвідділу МВС однієї з форм отримання ніде не зафіксованих прибутків.

Коментуючи події довкола фактів закриття в Святошинському р-ні зал ігрових автоматів, пан Гладик безсоромно доводив про відсутність проблеми. Його упередженість й небажання сказати правду, зобов’язувала до адекватної реакції.

26-го січня, до розташованої поблизу автостанції «Дачна» (проспект Перемоги 142) зали ігрових автоматів, в супроводі журналістів кількох видань та телеканалу СТБ завітали громадські активісти. Працівницям грального закладу не дозволили знеструмити залу, тож журналісти зафіксували предмети які є нічим іншим як гральними автоматами. Цього разу, працівники патрульно-постової служби прибули напрочуд швидко (чекати довелось лише 15 хвилин). Проте вони не мали жодних повноважень для закриття зали. На прибуття слідчо-оперативної групи довелось чекати більше 30-ти хвилин. Занотувавши дані працівниць зали де здійснювались азартно-ігрові дії, працівники Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві попрохали громадських активістів залишити залу й запевнили що вона підлягає «опечатанню» а майно «вилученню». Поспіх з яким вони нас просили залишити приміщення та їхня поведінка давали підстави підозрювати їх в нещирості. Шкодую, що того дня я не прихопив з собою клевця або цеглини. Нехай і примітивним методом, але кількість «одноруких бандитів» того дня могла зменшитись.

                                                                               Олесь Вахній  

http://tyzhden.ua/Society/70762

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.