Прощальний акорд «Короля епатажу»

27 января 2013, 20:52
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
0
385
Прощальний акорд «Короля епатажу»

Тарас Мазур пішов з театру, але наостанок гримнув дверима так, що Англія здригнулась.

Тарас Мазур пішов з театру, але наостанок гримнув дверима так, що Англія здригнулась. Його «дембельський акорд», а саме вистава за п’єсою Рея Куні «Тато в павутині», змусила зал сміятися (вибачте за пікантні подробиці) до гикавки протягом більш ніж двох годин. Уже перша дія показала – видовище нас чекає неординарне.

Події, які відбувалися на сцені, на перший погляд, були безглуздими, як вбрання Стенлі Поуні, одного з головних героїв, а обличчя Джона Сміта прибрало тривожно-здивованого виразу і він (вираз) не сходив аж до фіналу. Та й глядач також міг би дивуватися, якби у залі не стояв гомеричний регіт. В одну купу намішалися комедія становищ, символи (білі рукавички) французьких мімів у їх стереотипному сприйнятті, елементи багатосерійних комедійних телешоу із закадровим «га-га-га», сцени із пародійних голівудських фільмів та всесвітньовідомої автопрограми «Тop Gear». 

Як сказав після прем’єри художній керівник театру В’ ячеслав Усков: «Рей Куні перевернувся у своїй постелі разів чотирнадцять!», а режисер Тарас Мазур додав: «Напевно, глядачі перешіптувалися про те, чи курив я під час роботи над виставою щось цікаве!»

Але не дивлячись на нібито абсурд і бардак, сюжет вистави стрункий і логічний. Таксисту-ловеласу, який (вибачте захисники моралі) став добропорядним главою двох сімей, потрібно за всяку ціну не допустити зустрічі своїх дітей, які не знаючи один одного зав’язали романтичні стосунки за допомогою Інтернету. Тож у досягненні своєї мети Джон Сміт і його вірний Панса Стенлі не зупиняться ні перед чим, навіть перед натяком на гомосексуальні стосунки, які (вибачте мене моралісти ще раз) виглядали цілком природно.

Природність і невимушеність, от що вирізняє цю виставу. Не дивлячись на специфічний перчений гумор, репліки акторів не сприймаються як «пошлость». Що, мовляв, візьмеш із тих англійців. Вони втратили дух відчайдушних і цілеспрямованих Кіплінга і Лівінгстона, Роудса і Дрейка і зараз завойовують лише жінок та футбольні клубні трофеї. Цілком можливо, виставу розберуть на цитати, адже там присутні такі «перли», як «Совсем не годиться сидеть в ягодицах», «Дядя Стэнли умер и хочет тебя видеть», «Мистер Смит? Мистер спит!» та ін.

Інтернетно стурбовані підлітки Вікі та Гейвін також були достатньо переконливі. Вікі цілеспрямована і готова зірватися в дівчачу істерику з приводу тиранічності Джона Сміта (ми його розуміємо), який перешкоджає романтичним стосункам. Інфантильність Вікі вдало підкреслена дитячим триколісним велосипедиком. 

Гейвін, здебільшого, промовляє високопарні фрази, неначе живе не у скромній квартирі таксиста, а десь у родовому замку і вступив на перший курс Ітонського університету. Важко повірити, що цей «ботан» здатен гасати Лондоном на моторолері. Візуально Гейвін виглядає так, ніби його возить персональний шофер, або він викликає татове таксі і розплачується власною кредиткою. Надто він випрасуваний і викоханий. Втім у тихій заплаві такі чорти водяться, що ого-го.

Барбарі і Мері глядацький «респект». Не кожна «сорокалітня», чи десь близько цього, жінка виглядає настільки шикарно. При цьому мами зовсім не сприймаються як подруги своїх дітей. Ні, вони в міру тверді, рішучі і…, а от про це в кінці вистави.

Антону Пилипейченку вдаються ролі різноманітних проноз – від хитрющого раввина до розхристаного пасивного соціопата Стенлі Поуні. Девіантна поведінка цього персонажу спрямована на ухилення від виконання обов’язків на роботі (він і не працює), а також на завдання дрібної шкоди оточуючим.  Але у нього добре серце і поставлений у певні обставини Стенлі змушений рятувати сім’ю – «ячейку общества». Хоча одна його «дрібна шкода» насправді добряче прислужилася усім героям вистави.

Переглядаючи «Тата в павутині», мені спали на думку фільми-пародії, які Голівуд знімає сам на себе. Здається, що і Тарас Мазур просто іронізує над собою, загнаним у певні творчі рамки, «стібеться» над безхитрісним репертуаром театру, який зробив виразний крен в бік легких комедій, а також над глядачем-«піплом», який радісно «хаває» пропонований репертуар. От такий вийшов яскравий і веселий протест.

Цікаво було б переглянути постановки Тарасом Мазуром класичних творів. Складається враження, що якби він поставив «Гамлета», то датський принц не виглядав би понурим самоїдом, а був би підступним норманом у шкіряній куртці під кольчугою, із важким мечем при боці й загинув би від втрати крові, перед тим рубонувши навскіс Клавдія.

Після вистави Тарас Мазур виглядав трохи втомленим, але погодився дати коментар. 

- Дозвольте привітати вас з прем’єрою…

- Прийдіть наступного разу, бо на здачі вистави вони були трохи «легші», а сьогодні, напевно втомилися.

- Крім того, що актори не були «легкими» Ви задоволені виставою і реакцією глядача?

- Якщо актори будуть «легші», то й реакція буде зовсім іншою.

- Ви отримали кінцевий продукт, на який сподівалися?

- Так отримав.

- Вистава дуже сподобалася дітям, Ви помітили це?

- Я дійшов думки, що, напевно, я класний дитячий режисер (сміється). Ви знаєте, мій викладач колись казав: «Найкращий критерій успішності вистави – реакція дурнів і дітей. Якщо вони сміються – значить в тебе все вийшло.» Моя дитина завжди сміялася на моїх виставах і це мені подобалося. Здавалося б, такі слизькі дорослі теми, але діти сміються.

- Сьогоднішня вистава виглядала набагато легшою ніж «Занадто одружений таксист». Ви як режисер помітили, що п’єса стала витонченішою?

- Ви знаєте інші цілі ми мали на увазі, коли ставили «Таксиста». Коли врахувати, що «Тато в павутині» то вже була третя вистава Рея Куні і ми намагалися трохи піти від Рея Куні. Ми намагалися знайти там те, що Рей Куні навіть і не бачив. «Таксист» був свого роду гімн життю, сексу, супротив людських табу.

           - Ви не маєте наміру продовжити історію персонажів, які полюбилися глядачеві?

  - Є декілька п’єс написані Реєм Куні у співавторстві зі своїм братом. Там, правда, уже інші герої, але я дуже хотів би, щоб їхнє сімейство років на десять залишили мене у спокої. Дуже багато є цікавої драматургії і Рей Куні не найкращий її представник.

- Як у Вас з’явилася ідея  привнести елементи кінематографу і телевізійних шоу?

- Багато що робиться завдяки інтуїції. Я не можу вам відповісти напевно.

- А якби вам дали до постановки Лесю Українку, то люди теж сказали б, що режисер щось покурив?

- Лесю Українку я ставив би теж по-особливому. Це мій особистий погляд на театр. Він має бути неочікуваним. Театр обов’язково повинен привносити щось нове, бути, у нормальному сенсі слова, революційним. Для мислення, для сприйняття, для розуміння світу – людина має відкривати для себе щось нове. Я хочу ставити «Лісову пісню» Лесі Українки, новели Василя Стефаника, драматургію Миколу Куліша…

Читайте також:
Режисер Тарас Мазур: «Нашому театру не вистачає духовності»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: театр ім. Саксаганського,Тарас Мазур,Тато в павутині
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.