Дмитро Заруба: Досягнення, проблеми та перспективи Нацмузею у Пирогові

9 февраля 2013, 16:45
журналіст
0
208

У нас є можливість і сили підтримувати та розвивати музей. Головне, аби нам не заважали.



   На початку минулого року Нацмузей у Пирогові був у скрутному становищі: на рахунках  всього три тисячі гривень, борг музею більше ніж 300000, бюджет музею не сформований, комунальні  витрати та охорона висіли повність на музейному бюджеті… Скансен буквально «лежав». Саме таке сумне «царство» дісталося новому Генеральному директору Дмитру Зарубі з командою. Тоді їм всі щиро співчували. Минув рік.

    Тепер Зарубі чомусь всі заздрять, знаючи, що він очолює найбільший музей під відкритим небом Європи, мріючи перетворити його і на найкращий! Триває якась дивна рейдерсько-судова атака на музей, директора, колектив, мета якої – заміна нинішньої принципової управлінської команди, на обслуговуючий персонал дивних діячів, що сприймають скансен на 130 гектарах столичної землі, лише як засіб власного збагачення.

   Нещодавно в Інтернеті була розміщена стаття колишнього директора Національного заповідника Києво-Печерської лаври, колишнього директора Музею історії Києва і нинішнього керманича маловпливової  асоціації музеїв, де він оприлюднив неперевірену інформацію, опираючись на думку лише  одного  ображеного науковця, який  покинув  музей влітку 2012 року.
Дуже прикро, що автор, маючи великий досвід роботи у національному музейному закладі, спираючись лише на одне  інформативне джерело  написав неаргументовану статтю. Це виглядає не тільки непрофесійно, але й дивно. Невже важко було відвідати Пирогів і перевірити інформацію? Більшість фотографій не відповідає дійсності. Між тим, ту статтю вже активно використовують як привід для розправи над музейниками!

     За коментарем ми звернулися до Дмитра Заруби, Генерального директора НМНАПУ. Отримали яскравий монолог, який вирішили залишити без змін:


    -Перед тим як погодитися на посаду директора,  я півроку уважно  вивчав діяльність музею. Я бачив і сильні сторони музею, і його слабкі місця. Представив колективу музею  план розвитку, опираючись на результати провідних музейних закладів світу. Концепція розвитку музею була розроблена у 2011 році. Вона давала можливість ефективно працювати скансену і самостійно заробляти гроші.

   І я вважаю, що ця концепція дала ефективний результат. Давайте зробимо порівняння по роботі за два роки: 2011 та 2012.
Один із головних показників  роботи музею  - це відвідуванність. У 2011 році музей відвідали  216315  людей, а у 2012 році – 226154. І це враховуючи, що у минулий рік в Києві проводили «Євро-2012», кількість відвідувачів зменшилась майже у всіх музеях. А в нашому, як бачимо, збільшилась. Ми могли б мати кращий результат, але дуже часто заважали погодні умови. Все ж таки наш музей під відкритим небом, і це впливало на потік відвідувачів.



   Подивимося по екскурсійні роботі: у 2011 році було проведено 1370 екскурсій, у  2012 році – 1634.

   До нас приходять люди, які потребують не тільки видовищ, але й елементарних послуг: туалетів, облаштованих  зон відпочинку з  пунктами швидкого харчування. Для більшості відвідування музею – сімейний відпочинок, розрахований на весь день.

    Але, далеко не всі приходять до музею з валізами  їжі! Їхні потреби були враховані. Набагато краще, коли люди харчуються у виділених місцях, а не розкидають сміття по всій території.
Досвід Масниці показав, що відкриття нових точок харчування дає можливість привести і обслугувати  велику  кількість  людей.
Тільки в перший день Масниці до нас завітало 8 000 відвідувачів!
Музей має потужний потенціал: територія, найбільша кількість  української архітектурної спадщини, сильний науковий центр та унікальні етнографічні знання...  Я запропонував колективу  розробити і провести нові масові заходи.



   Моя концепція не всіма була сприйнята. Наукові співробітники досить обережно віднеслися до моїх пропозицій. Вони звикли працювати в більш академічному, консервативному руслі: проводити польові дослідження, збирати експонати, підтримувати експозицію, працювати над вузьконаправленними науковими темами. Це дуже важливо, але не єдине. Музей за 40 років уже напрацював величезний етнографічний матеріал, який потрібно показувати людям! І не лише на  експозиціях, а й  в більш живому та сучасному форматі. Ми запропонували своїм відвідувачам нові свята: Зустріч весни на полонині, Свято першої борозни, свято Хліба.

Провели  кримськотатарський фестиваль «Егрідал», який зібрав величезну кількість людей. На зимових канікулах працювала «Хата Миколая», весною плануємо провести свято «Зустріч  весни».




   Минулої осені до музею завітали учасники Всесвітнього форуму видавців – до нас приїхали кілька сотень  журналістів з більшості країн світу. Вони вперше ознайомилися з унікальним українським скансеном. Для музею це була чудова реклама, яка дала можливість розказати світу про українську спадщину.
  
    До речі, в 2012 році нарешті поставили вказівники. Невже попереднє керівництво не могло вирішити таку дрібну проблему?

    Для подальшої популяризації української спадщини,  музей став учасником двох Міжнародних туристичних виставок, де підписані угоди про співпрацю з турфірмами. 

Майже весь рік у музеї вирували свята. Протягом року пройшло 36 заходів. У 2011 році - 17.

      Це було додаткове навантаження на колектив музею. Дехто  не витримав і звільнився. Зараз мене звинувачують у тому, що я нібито викинув 7 «неугодних»  наукових співробітників. Я ще раз підкреслюю – ніхто нікого не виганяв! Їм пропонували подальшу співпрацю – стати членами Вченої ради музею, але вони з цим категорично не згодилися.

     Вони навіть не залишили свої напрацювання закладу! Забрали з собою всі свої польові дослідження, всі документи. «Наукова еліта», яка пішла з музею нічого не передала до архіву – зникла частина сорокарічної наукової роботи! В музеї була популярна практика не готувати нові кадри і не передавати свій досвід іншим співробітникам. Це теж їхнє ставлення до обов'язку. Люди категорично відмовлялися здавати свої роботи, хоча за це вони отримували 40 років державні гроші! Отакі їхні моральні якості…
Багато чого довелося починати з нуля, шукати документацію, наводити порядки у паперах - ведення документації було просто жахливе, деякі цифри  не відповідали дійсності. Про стан архітектурних об’єктів годі й говорити! Деякі пам’ятки не мають навіть стін, які впали кілька років тому. Наприклад, повітка на експозиції «Середня Наддніпрянщина» довгий роки не мала стіни! Але «корифеї» музею документально це не зафіксували. Не дивно, що цей об’єкт впав під снігом.



Повітка на експозиції "Слобожанщина"(до реставрації)


Повітка на експозиції "Слобожанщина" (під час  реставрації)

    Не витримала снігу і повітка на експозиції «Слобожанщина».
Коли наші реставратори почали її розбирати, то виявилось що попередні архітектори недотрималися норм будівництва – все  трималося  на  чесному слові. Чому в минулому «наукова еліта» не фіксувала документально  стан архітектурних пам’яток? Чому нічого не робила?

     Руйнація двох об’єктів  для нас велике горе. Але, колектив згуртувався, не скиглив, а робив свою роботу,  розраховуючи лише на себе і на свої сили. Майже за місяць повністю відреставрували повітку на Слобожанщині.  Зараз приступаємо до роботи над повіткою на експозиції «Середня Наддніпрянщина».


     На початку заснування, музей будували дуже швидко, без дотримання будівельних норм. Пройшли роки, деревина почала підгнивати і хати під важким снігом складаються, мов картонні коробки. Більшість об’єктів треба перебирати і піднімати заново.
Минулого року, на реставрацію не було виділено з бюджету жодної копійки - це вже практика останніх років. Фінансування на реставрацію й далі  не буде. В цьому році нам виділяють лише 200000 грн. Тож, будемо продовжувати реставрацію, опираючись на свої кошти і на меценатів.
Свого часу, музей мав шанс змінити ситуацію – свою підтримку і допомогу пропонував Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України».
Вони проплатили іноземним фахівцям розробку концепції  розвитку музею, НМНАПУ, навіть виділили гроші. На превеликий жаль, Павло Федака, попередній директор, не сприйняв ці рекомендації. Гроші зникли. У зв’язку з цим, Фонд відмовився продовжити співпрацю з музеєм і виділяти  кошти на реставраційні роботи, а пропонували 10 млн гривень!

     Це недолуге рішення повністю загальмувало розвиток музею, постраждав імідж. Тоді відбувся величезний скандал. Провели перевірки ГоловКРУ та Рахункова палата України  за 2008-2012 роки, які виявили великі порушення  у фінансово-господарській діяльності. За результатами перевірок, ГоловКРУ запропонувала Міністерству культури України притягнути до відповідальності та розглянути питання про відповідність займаній посаді директора Музею Павла Федаки.

       За рік ми переламали ситуацію і відновили позитивний імідж музею, залучили спонсорів та меценатів. За кошти обласних  держадміністрацій та земляцтв, нам вдалося відремонтувати чотири  хати на експозиції «Українське село 60-70-х років». Дякуємо Дніпропетровській, Херсонській, Волинській, Миколаївській облдержадміністраціям, які надали допомогу. Проведені відновлювані роботи на експозиціях «Середня Наддніпрянщина», «Карпати», "Поділля".

      Музей  продовжує наукову роботу. Вперше за останні 3 роки, на експозиціях було відкрито 2 нових інтер’єра. Всі наукові теми поновленні, у листопаді  проведена  Міжнародна науково-практична конференція  «Музей просто неба – сучасні інтерпретації традиційної культури та перспективи етнографічних досліджень», куди приїхало понад 100 осіб, у тому числі науковці з Білорусії, Польщі та Росії, проведено 15 виставок, одна із яких відбулась за кордоном у м. Брюссель в  Штаб – квартирі НАТО.
Науковий потенціал ми не ослабили. У 2011 році в музеї працювало  лише 3 кандидата наук. Зараз – 5.
Наукові співробітники прийняли участь у 8 конференціях,  надруковано 34 наукових та науково-популярних статей. Музейний фонд у 2012 році, поповнився і зараз має 71,5 тисяч одиниць зберігання.

Не приховую, в кінці року колектив втомився. Але результат є! Музей самостійно заробив понад 5 млн. гривень, які були направлені  на вирішення музейних потреб: покращення інфраструктури, реставрацію, поточні ремонти.

Вперше рядові працівники музею, а не «наукова еліта» отримали премії та  доплати за свою напружену працю.    
Керівництво протягом року, навело порядок з орендарями. Ми знайшли приміщення для проведення різноманітних музейних заходів: лекцій, майстер-класів, семінарів, конференцій.  Найбільший  скансен України не мав елементарного - свого конференц-залу! Тепер всі заходи будемо проводити тільки на території музею.
Погоджуюсь, є недопрацювання, щось не врахували, щось не змогли, дещо не встигли.

Ми відкриті. Всю свою роботу показуємо на сайті, спілкуємося з засобами інформації. Зустрічаємося з громадськістю.
У колективу є бажання повноцінно працювати, впроваджувати нові форми сучасної музейної справи, вивчати та зберігати унікальну українську спадщину.
У нас є можливість і сили підтримувати та  розвивати музей.  Головне, аби нам не заважали.

         Зозуля Ніна Олексіїна, керівник науково-дослідного відділу «Поділля.Зона вітряків», стаж робот у музеї 41 рік.
        -Я особисто обурена заявами колишнього співробітника нашого музею. Основні архітектурні пам’ятки ставили протягом п’яти років. Першу чергу музею запустили у 1976 році. Тоді хати ставили народним способом,  просто на землю, як в усіх українських селах.Ніхто не знав, як треба будувати такий музей. Пройшов час – хати почали старіти. Навіть в звичайних селах вони розраховані на 50-60 років. А вже у  музеї деякі об’єкти стоять понад 40 років на землі, без фундаменту. До того ж,  кожний пам’ятник до перевезення  вже мав поважний вік.
Постійне недофінансування не давало можливості провести капітальну реставрацію.  І солому зараз вирощують поганої  якості – вона трухне в кулях за 10-15 років. А ми не маємо можливості її часто перекладати.
В цю зиму випала катастрофічна кількість снігу. Він був мокрий, важкий, прилипав до соломи. Якщо його зрушити – поламається весь дах. Всі співробітники, хто був в музеї, розчищав сніг. Всі доглядачі постійно відкидали сніг навколо будівель. І якщо ми перейдемо на сезонних працівників, як нам пропонували деякі «розумні» науковці, нам тоді не вистачить людей, аби  підтримувати музей у порядку.
Звинувачувати теперішнє керівництво у бездіяльності–підло. Проблема виникла не в один рік. І вирішити за рік її теж нереально.

       Вже увечері зателефонував Іван Петрович Косачевич,  директор Музею народної архітектури та побуту у Львові   обурений такими брутальними, нічим не підкріпленими звинуваченнями!
         -Я з Дмитром Зарубою спілкувався під час міжнародної конференції. У нього великий потенціал. Це людина, яка хоче бути музейником, вчиться, набирається досвіду, бажає щось змінити у скансені. Я бачу, що всі напрями музею розвиваються. Зрозуміло, що він робить якісь помилки. У кожного в такій великій установі  свої проблеми. Але, він вміє знаходити правильні рішення. Треба йому не заважати, а дати можливість реалізувати свої ідеї. Не збурюйте колектив – тоді легше всім працювати.
Записав Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»



Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.