Тризуб на продаж

9 февраля 2013, 20:06
журналіст
0
278

Ми вже багато років стежимо за українськими цінностями, які з’являються за кордоном, — розповідає «Газеті» Вік­тор Тригуб, редактор журналу «Музеї України».


Україна втрачає цінні знахідки на російських аукціонах

Дві срібні монети часів Володимира Великого, а також колекцію гривень ХІ-ХV ст. Київської Русі планують цієї суботи продати на аукціоні в Москві. Лоти пропонує Східноєвропейський антикварний дім. Українські історики й археологи переконані: йдеться про скарби, які незаконно вивезли саме з території нашої країни. Захисники культурної спадщини вимагають негайного втручання держави, однак остання наразі мовчить…

Один зі срібників, які виставляють на аукціоні, особливо цінний: на аверсі зображено князя на престолі з хрестом у руках, а на реверсі — тризуб. Наразі історикам відомо про існування лише 25 таких монет

— Ми вже багато років стежимо за українськими цінностями, які з’являються за кордоном, — розповідає «Газеті» Вік­тор Тригуб, редактор журналу «Музеї України». — Й ось дізналися про проведення в Москві дуже великого аукціону, який організовують люди, досі не відомі в аукціонному світі. І там продають колекцію грошей епохи Київської Русі — два срібники й збірку гривень. 

За словами В. Тригуба, один зі срібників, які виставляють на аукціоні, особливо цінний: на аверсі зображено князя на престолі з хрестом у руках, а на реверсі — тризуб. Наразі історикам відомо про існування лише 

25 таких монет, отож 26-та може стати справжньою окрасою будь-якої музейної колекції. Цінність монет підтверджує і відомий історик та нумізмат Роман Шуст. 

— Цінність цих монет передусім культурно-історична. Вони є свідченням нашої культури та духов­ності після прийняття християнства і зв’язку з християнським світом. Це були своєрідні вірчі грамоти для інших країн, які свідчили, що є новий християнський володар, а також підтверджували суверенітет держави. 1988 року працівники Ермітажу склали каталог усіх відомих екземплярів срібних монет того часу — тоді їх було близько 300. Тепер їх, мабуть, є більше, — розповідає Р. Шуст. 

Попри те, що походження конкретно цих монет наразі не відоме, пан Шуст переконаний: ідеться про знахідку скарбошукачів. Його слова підтверджує і Віктор Тригуб: 

— Спершу ми подумали, що може йтися про крадіжку з музеїв, адже три українські заклади мають такі срібники. Але, коли почали цікавитися глибше, побачили, що срібник із тризубом торік у липні виклав користувач форуму скарбошукачів під ніком Sasha. Він вказав, що знайшов його десь біля Києва. Фактично це — знахідка чорного архео­лога під час незаконних розкопок на території України. У вересні цей срібник уже був у Москві, де його оцінили в державній установі Росії. А в грудні — на аукціоні. 

Стартова ціна срібників на московському аукціоні — 40 і 120 тисяч гривень. Однак Роман Шуст переконаний, що вона може суттєво зрости. 

Дізнавшись про аукціон, українські громадські діячі почали шукати можливі шляхи повернення монет в Україну. Щоправда, наразі у відповідь лише тиша. 

Особливої популярності колекціо­нування набуло за президентства Віктора Ющенка. Артефакти навіть були своєрідним розрахунком за вирішення певних політичних чи бізнесових питань

— Є депутатський запит В. Кириленка в усі органи влади, щоб з’ясувати ситуацію та повернути експонати. Ми також просили втрутитись Інтерпол, який може заарештувати цю колекцію до з’ясування її походження. Певні результати дали переговори з організаторами аукціону. Вони запевнили, що готові продати ці лоти за зниженими цінами українцям перед торгами або навіть за свої гроші купити їх і подарувати Україні. Однак потрібно звернення від нашої держави. Я звертався до десятків чиновників, але досі такого офіційного прохання немає. У нас узагалі немає структури, яка розшукує та повертає культурні цінності. А маємо час лише до 9 лютого…

Скарби в законі

Попри весь розголос, який здобула справа московських монет, насправді це лише крапля в морі археологічних скарбів, які крутяться на чорному ринку України та продають за кордон. Згідно з українськими законами, усі археологічні артефакти є винятково власністю держави, однак реально вона володіє лише жалюгідною частиною того, що викопали із землі. Незаконний ринок артефактів вимірюють сотнями мільйонів гривень щорічно. Скільки саме продають за кордон, а скільки залишається в нас, підрахувати неможливо.

Загалом в Україні є тисячі колекціонерів підземних скарбів, більшість із них — у Києві. Як удалося з’ясувати «Газеті», найпопулярнішими серед поціновувачів є монети та зброя. Експерти кажуть, що нині намагаються створювати спеціалізовані колекції: збирають скло, фібули, браслети та прикраси з бронзи, наконечники списів і вироби з кременю. 

— Особливої популярності колекціонування набуло за президентства Віктора Ющенка. Саме його публічне хобі — збір артефактів трипільської культури — сприяло тому, що нижчі за рангом чиновники намагалися копіювати захоплення свого шефа. Подейкують, що артефакти навіть були своєрідним розрахунком за вирішення певних політичних чи бізнесових питань, а президент не одноразово відвідував зібрання колекціонерів на Дарниці, — розповідає Олег Осаульчук,  директор НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України.

Колишній президент України — не єдиний відомий колекціонер. Мабуть, найвідомішою є збірка, а тепер уже приватний музей, Платар — спільна колекція родин Сергія Платонова та Сергія Тарути. Колекція налічує близько 10 тисяч унікальних пам’яток, які розповідають про восьмитисячну історію на території України. 

Однак свої прізвища називають одиниці серед колекціонерів. «Газеті» вдалося дізнатися: у Львові є щонайменше десяток колекціонерів, однак розповідати про те, що вони мають, зовсім не хочуть. Здебільшого через страх і незахищеність своїх фондів перед злочинцями.

— Нині в Україні легальних збірок немає. Це питання не врегульовано законодавчо. Їх покривають лише завдяки зв’язкам і рахункам власників. Є законопроект «Про охорону культурної спадщини», який  регулює це питання: власники колекцій повинні обов’язково зареєструвати їх в одному з музеїв й опублікувати все в каталозі. І з моменту набуття чинності закону будь-яке колекціонування такого типу заборонено, — розповідає Денис Козак, заступник директора Інституту археології НАН України. 

Водночас самі колекціонери стверджують, що на публічність не погоджуються. «Газеті» таки вдалося поспілкуватися з львівським скарбошукачем і колекціонером, який усе ж не назвав свого імені: 

— Багато колекціонерів збирає предмети старовини не заради грошей. Це люди, які цікавляться історією та намагаються зберегти ці артефакти для нащадків. Проблема не в тому, що українські колекціонери щось збирають, а в тому, що часто такі знахідки продають іноземним, здебільшого російським, колекціонерам. Часто буває і так, що речі, які знайшли в Україні, приписують місцевостям Росії, щоб легалізувати знахідку. А за цим криється куди глибша проблема — підтасування та фальсифікація історії.  

Безликі копачі

Пошуки скарбів в Україні давно перетворилися на систему. Відчути себе героєм роману Стівенсона може мало не кожен. При цьому серед шукачів цінностей є й аматори, і професіонали. Для багатьох, щоб поринути в польову романтику та спробувати на цьому заробити, достатньо просто купити металошукач, який нині абсолютно доступний і коштує кілька тисяч гривень. Саме через це, за словами Олега Осаульчука, останніми роками шукання скарбів перетворилося на масове хобі. Ті, хто їде на риболовлю чи по гриби, часто беруть і металошукач. 

Незаконний ринок артефактів вимірюють сотнями мільйонів гривень щорічно

 

— Скарбошукачів нині в Україні є десятки тисяч. Нині законодавчо фактично не відрегульовано це питання, — говорить Денис Козак. — Навіть немає структури, яка цим займалася б. СБУ киває на міліцію, а та каже, що це не її компетенція. Тим паче, кару передбачено лише в тому разі, коли доведено, що скарбошукач працював на території пам’ятки археології. А спробуйте це довести!  У 95% пам’яток не визначено і не закріплено межі. Серед тих, хто шукає скарби, багато колишніх міліціонерів, суддів, прокурорів, чиновників тощо. 

Окрім аматорів, на ринку також є і професіо­нали — ті, хто докладно вивчає літературу, доб­ре знає, де є пам’ятки, і шукає конкретні речі: зазвичай, щоб дорожче продати. За інформацією «Газети», таких на Львівщині трохи більш ніж сотня. Олег Осаульчук згадує, що кілька місяців тому міліція затримала скарбошукача на території Белзького заповідника. Однак довести, що він проводив розкопки саме на території пам’ятки, не вдалося, тож шукача пригод довелося відпустити. Водночас саме такі пошуковці часто натрапляють на дуже цікаві знахідки. Пан Осаульчук розповідає, що кілька років тому його колезі на оцінку принесли унікальний бронзовий меч із Чернівеччини. «Така знахідка напевне походить із поховання. Цінні  металеві речі найчастіше трапляються саме в нек­рополях», — каже він. 

— Це система, — констатує Денис Козак. — Здебільшого шукають метал, але треба розуміти: якщо з пам’ятки забрали металеві речі — це розгром, бо науковці не зможуть отримати пов­ну інформацію про неї, й історичні висновки будуть хибні. Фактично це втрата історичної пам’яті народу. 

http://www.gazeta.lviv.ua/life/2013/02/07/8285
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.