Про Гриценка, Кириленка і Forbes

11 февраля 2013, 07:06
Блогер, редактор, общественный деятель
0
254
Про Гриценка, Кириленка і Forbes

Вже стало традицією, що там, де два українці – там три гетьмани. Однак, якщо у владі є сильні інтригани і «сірі кардинали», то в опозиції, на жаль, таких немає. Влада – монолітна, опозиція – ні.

Через це на фоні зростаючої активності УДАРу в Верховній і «Свободи» в місцевих радах, все більш незрозумілою є позиція і дії Об’єднаної опозиції. УДАР займає принципову позицію і навіть на вихідних чергує у зачиненій сесійній залі Ради, а «Свобода» залюбки виносить двері та вчиняє багато галасу у Києві, Одесі, а згодом так зробить і в південно-східних регіонах.

 

В команді Яценюка-Тимошенко все досить похмуро. При чому ця похмурість якраз через останню – Юлія Тимошенко все більше відчуває, що тільки монолітність і цілісність опозиції дасть змогу їй вийти на волю та змінити низхідні тенденції в Україні.

 

На жаль, Тимошенко стає заручницею особистісних амбіцій і прагнень членів своєї команди чи сателітів, які застрибнули до потягу БЮТ під час агонії НУНС. Її стратегічні заяви і побажання залишаються нездійсненними якраз через те, що міцної руки (окрім неї) в «Батьківщині», на жаль, немає.

 

Саме тому вказівки Тимошенко по включенню до списків опозиції громадських діячів та співпрацю із суспільством залишилися її німим криком. Відомо, що у Києві столична «Батьківщина» віддала перевагу номенклатурникам і «старим конячкам», залишивши за бортом не лише більшість громадських активістів, а й побажання Юлії Тимошенко. Звісно, для чого працювати і боротися, якщо можна просто забезпечити старих партійців теплими місцями подалі від барикад і протистояння. Сумніваюся, що партайгеноссе і «грошові мішки», яких хтось воліє бачити у Київраді від опозиції, зможуть відстояти інтереси киян. Нагадаймо, що бюджет-2013 все одно було ухвалено в редакції Попова, незважаючи на увесь цирк, влаштований перед сесією Київради.

 

Інша річ – особистісні амбіції. У «Батьківщині» є декілька центрів впливу, які радо перетягують ковдру на себе, забуваючи, що не мають ані харизми, ані знань, ані рівня Тимошенко. Наразі мова про Анатолія Гриценка та Вячеслава Кириленка, але відомо, що вони є тільки першими «ластівками».

 

Гриценко ніколи не приховував своїх зазіхань на першість і владу. Проте, Анатолій Степанович забуває, що в українському політикумі грає роль не лише майстерність і вміння говорити, а й зовнішній вигляд та послужний список. А цим, на жаль, Гриценко похвалитися не може. Не применшуючи офіцерських заслуг Анатолія Степановича, зауважимо, що ліпити із нього національного лідера може тільки сліпий та глухий. Проблема цього пана у тому, що в нього непомірні амбіції не поєднуються із шармом, харизмою і красномовством, а його служіння суспільству далеке від самопожертви, якою він хоче похизуватися. Якщо ж він таки офіцер, то незрозуміло, як він може порушувати конфіденційність внутрішньофракційних справ та виливати публічно бруд на соратників.

 

Ті, хто бачать у Гриценкові ватажка нової доби чи центр впливу, можуть просто на нього поглянути зі сторони: людина в окулярах, із постійною бородою чи вусами, широким обличчям, часто нервує, говорить швидко і часто незрозуміло. Не знаю, хто повісив на Анатолія Степановича тавро «улюбленець молоді», адже сучасна молодь може поважати та цінувати таку людину винятково за гроші, адже нічого доброго та корисного Гриценко для молоді не зробив, але пишається своїм «маріонетковим військом».

 

Вячеслав Кириленко, який піднявся на хвилі студентських протестів на початку 90-х років, також намагається «мутити воду» в опозиційному таборі. Цей колишній «штик» Віктора Андрійовича багато чого навчився у свого патрона, зокрема, як говорити довго і ні про що. Слава Кириленко навіть публічно завжди наслідує свого колишнього шефа – якась пиха, показна величавість і бажання головувати усюди, навіть не маючи для цього повноважень та знань.

 

Пан Кириленко, як і пан Гриценко, створив свою партію не для того, щоб захищати інтереси суспільства і боротися за них, а для того, аби виторгувати за допомогою «диванної» політсили собі та своєму оточенню місця в парламенті. Поодинокі публічні заходи цих двох лідерських і маріонеткових партій ніяким чином не впливають на велику політику і процеси у ній, але обидва лідери хизуються тим, що мають при собі «преторіанську гвардію».

 

Обидва – і Анатолій Степанович, і Вячеслав Анатолійович – дісталися команді Тимошенко «у спадок» від Ющенка, який саме і привів їх до влади та дав можливість відчути себе великими начальниками. Проте саме від Віктора Андрійовича, вочевидь, вони і наслідували небажання робити щось конструктивне та плодити інтриги, розповідаючи про внутрішні справи ЗМІ та ллючи «крокодилові сльози» на різних ток-шоу.

 

Сподіваюся, що і пан Гриценко, і пан Кириленко зрозуміють: з них не вийде національних лідерів, тому що людей із двома і трьома підборіддями у дорогих костюмах, які вміють тільки «прєдсєдатєльствовать» і бути «спойлерами», ніхто і ніколи не обере і не підтримає. Можливо, саме тому ці два депутати так билися за список?..

 

Хочеться побажати їм не виносити на суд громади свої власні незадоволені примхи, не забуваючи про те, що їх нинішній патрон – Юлія Тимошенко – взагалі закликала обєднатися в єдину партію, а не плодити дрібні «буферні загони».

 

Наостанок про український Forbes, якому варто присвятити окрему статтю, адже з усіх пострадянських держав саме в Україні це видання є найбільш тенденційним та заангажованим. Окрім того, що Forbes дозволяє собі публікувати замовні рейтинги і такі, що не відповідають дійсності, матеріали і статті, навіть самі поняття «журналістська етика» і «редакційні стандарти» є далекими від українського видання поважного світового бренду.

 

Саме у Forbes, до речі, був сфальшований рейтинг популярності політиків в соцмережах, в якому першу роль (дивовижно!) посів вже згадуваний пан Гриценко. Саме у Forbes, який славиться об’єктивністю у світі, було опубліковано інтерв’ю Вікторії Джарти, яке, напевно, мало неабияку літературну, естетичну і наукову цінність. Саме в українському Forbes працював редактором Леонід Бершидський, який викликав шалену критику російських журналістів і якого запросив саме український Forbes. Не знаю, чим було викликано сам таке бажання української редакції, але, вочевидь, стандарти і якість для Forbes – не головне.

 

До речі, саме стосовно Бершидського розгорівся новий скандал з його пасквілем на адресу Ксенії Собчак, який було опубліковано Bloomberg. Сама Ксенія Анатоліївна різко відреагувала на втручання в особисте життя та домисли і стереотипи, зазначивши, що «якщо Бершидський вважає, що погляди і образ життя передаються статевим шляхом – це його проблема, а не моя. Напевно, інших жінок він не зустрічав.». То якщо така людина керувала українським виданням Forbes, якщо Вікторія Джарти для цього журналу стала мірилом юриспруденції – то про який статус і об’єктивність взагалі може йти мова?

 

На жаль, історії невтішні, але об’єднує їх одне – суспільство поки що може відрізнити грішне від праведного і жоден мерзотник не зможе нав’язати йому свої думки. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Ющенко,Юлия Тимошенко,Гриценко,Кириленко,ВО Свобода,Батьківщина,опозиція,УДАР,команда ,Форбс,Собчак,вибори,молодь,влада,Київрада,медіа,Джарти,міністр,амбіції,інтриги,жінки,Антон Дмитрієв
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.