Колоніальна країна

24 февраля 2013, 12:22
журналіст, політолог
0
290

Застій несе смерть

Реформи починають з політиків, прибирання в хаті і створення власної матриці

Новина «Над вотчиною Януковича майорить бандерівський стяг» не всім сподобалась.
Наприклад, любитель слов’янства (обов’язково із додатком чуді й мері) Русин Соцнац прокоментував так:
«Ну все, тепер в Україні більше не буде корупції і казнокрадства із-за цього стягу !!! ».

Погоджуюсь, більшість акцій українців не обов’язково призводять до рушійних змін у державі та суспільстві. Але, саме з цих символізмів і руху опору, нехай навіть в висміюванні совкового режиму й починається руйнування імперського анахронізму.

Згадую, як у 1988-90 рр. ми з друзями виходили на площу Леніна в Донецьку із синьо-жовтими прапорами. І нас відразу ж за наказом Ворошиловського чи міського виконкому починали розганяти менти. Особисто пам`ятаю, як товаріСч полковник Валентин Недригайло розривав на шматки українські прапори, кидав їх під ноги та пророкував, мов, що ніколи ця «бандерівська ганчірка» не висітиме в Донецьку.. Потім цей Недригайло за часи Кучми отримав генеральські лампаси. І таких українських генералів, героїв, персональних пенсіонерів (які віднімали останній хліб у наших бабусь) сьогодні при владі або у відставці безліч. Всі ці колєснікови, колєснічєнки, звягільські, табачники, чечетови, болдирєви, мєдвєдчуки, фірташи, добкіни/кернеси керують країною та її економікою. І українці, мов, бидло, схоже, з цим станом речей змирилися.

Зрозумійте одну просту, але важливу річ: держава не може бути щасливою, будувати власну економіку і зміцнювати добробут громадян, якщо нею керують не патріотичні сили, якщо при владі політики, яки цією державою нехтують, які зверхньо сприймають національну символіку і пишаються символікою,святами і пам’ятниками або сусідньої території, або спочилої в бозі країни.

Жодна людина не наведе приклад будь-якої країни, якій би вдалося підняти свій рівень життя із ідеологією, яка підтримується з-за кордону. Неможливо будувати майбутнє із історією, яку тлумачать кати та їх нащадки, неможливо дбати про своє, якщо відстоюються інтереси олігархів, для яких Україна пустий звук.

І ще одна важлива річ: над країною завжди висітиме ярмо прокляття, якщо на ній скрізь утикано істуканів безбожників, катів пращурів сучасних громадян. Не можна реформувати село, АПК, яке носить ім’я того, хто започаткував Голодомор, хто гнобив українське господарство і зганяв людей у примітивні колгоспи. Ваші діти ніколи не стануть в один рівень з європейцями допоки в шкільних підручниках замовчуються героїчні часи автохтонної нації, замість цього висвітлюються «подвиги» катів-чужинців.

Багато хто з українців по сей день не усвідомлює, що його особистий добробут лежить в політичній площині. Перше за все – це люстрація, десовєтізація і позбавлення країни карми більшовицьких ман`яків. Держава має будуватися на власній матриці. Поки, що ми маємо чужу матрицю і ауру, ми носимо одяг колоніальної країни і прокляття над нами не знято.

В дитинстві я допомагав бабусі збирати колорадських жуків на картопляному полі. Здебільшого попадалися полосаті, жирні та наглі комахи. Зустрічалися й їхні личинки – червоні хробаки, які ховалися під листами. Складував їх у банку з-під тушонки, потім дід заливав цей непотріб керосином і підпалював. Як же вони починали тріскотіти та затовкувати один одного, щоб врятуватися по одиночці! Сьогодні деякі політики нагадують мені отих жуків-паразитів, які породжують маленьких червоних личинок. Вони, мов, саранча, як метастази злоякісної пухлини пронизали усе наше суспільство. Від них неможна позбавлятися потрохи, по одному. Їх скопом треба поздирати з плодоносної рослини, відсторонивши від влади.

Можна чекати 2015 року. Можна сподіватись, що вдасться відстояти свій вибір у відведені законом строки. Але сьогодні кожна мить, кожен день і тиждень, місяць грає на стороні совкової влади. Вони за цей час збагачують власні кишені, а ми розгублюємо власне життя і майбутнє дітей. Невже Господь дав нам 200 років життя, щоб так нехтувати роками? За цей час ми б могли закласти підвалини майбутньої держави, не УРСР, а України. А поки чекатиме, нічого не вийде. «Стукайте і відкриється, шукайте і знайдете» (с). Під лежачий камінь вода не тече.

В країні повно мільярдів доларів, але вони піднімають добробут не українських трудящих, молоді і пенсіонерів, а осідають у кишенях декількох родин. Ми заслуговуємо на таке жебрацьке життя, бо слабо боремося за власні права і толерантно ставимось до колоніальної системи.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.