Місто, якому ліньки усміхатися

27 февраля 2013, 21:19
журналіст
0
234

У Львові люди зумисне роблять флегматичний або знедолений вираз обличчя, щоб до них не підходили із нав'язливими питаннями: "Як справи, чувак".

Приїхала до Львова о 09.20. Вирішила пройтися до центру, де завжди зранку п'ю каву з коньяком, бо абсолютно тверезою Львів чомусь не сприймаю. І куди не кину оком - обличчя знедоленої, забутої Богом людини.

Я вже було подумала, що негайно потрібно винайти окуляри, в яких було б все видно, крім людей. От йдеш собі в окулярах містом, і так радієш, всьому смієшся, цілуєш дерева, гладиш будинки... І жодного перекривленого обличчя, жодних заплакано-заспаних душ.

Я йшла через все місто, піднялася на Високий замок. Думала, може закохані у цьому місці усміхаються. А зуськи. Того ранку хлопець сварив дівчину, чому вона курить. Далі побачила як чоловік салом годує синиць. Може він мені усміхнеться. Але ні, він втік. Мабуть, подумав, що я хочу з'їсти сало для синичок. Потім спустилася до ополонки на Підзамчу. Ну моржі точно усміхаються. Приймні в Києві завжди. Але львівські моржі не те що не усміхаються, вони навіть не спілкуються між собою.

У депресії я пішла у "Під клепсидрою" напиватися. Там піаніст грав легкий джаз. І він був першим львів'янином, який мені усміхнувся. А на прощання сказав, що усміхається він зазвичай фальшиво, це в нього така захисна реакція, а не рефлексія на радість. Нема у Львові усмішок, тому там ніхто нікого й не питає: "Як справи, чувак?"
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.