«Шеляг» Антона Антонюка оцінили на тисячі

28 февраля 2013, 12:16
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
0
366
«Шеляг» Антона Антонюка оцінили на тисячі

Молодий літератор не втомлюється вдосконалюватися і шліфувати свою майстерність.

Шеляг життя

обміняю

на золоту монету

Спогадів

І придбаю

окраєць

Щастя

Вірші Антона Антонюка давно знайшли популярність як у середовищі рафінованих поціновувачів верлібрів і високої поезії, так й серед бунтарської неформальної молоді. Короткі та енергійні, вони особливо експресивно звучать у виконанні автора. Антон не читає «мантри», а рубає фрази, ніби відсікаючи лишні звуки, мовляв навіщо вони потрібні – життя просте, ми просто робимо його складним. Ця уявна простота оманлива, адже захопити людські серця верлібром важко.

«Ну, білими можу і я, – відповів Данило. – Для цього не треба бути ні поетом, ні брюнетом, ба навіть дельфіном: бурмочи собі, що на душу спаде, та вдавай, ніби то творче осяяння і ти шаман-ясновидець!» (Леонід Тендюк)

Добре, що журі Білоцерківської літературної премії ім. Вінграновського не розділяє поглядів радянського письменника-реаліста і вирішило, що лауреатом стане саме Антон Антонюк. 25 лютого її було вручено щасливому Антону під на урочистому заході у Київському академічному  обласному музично-драматичному театрі ім. Саксаганського.

Антон Антонюк над своїми верлібрами працював довго і наполегливо. Дійсно, можна було б щось наквецяти на папері і закотивши очі мурмотіти про смерть, неможливості самореалізації та прихід вищих сил (останнє, як правило, викликають наркотики та алкоголь), але Антон не зійшов на легкий шлях. Його поезія має яскраво виражену позицію. Він не цурається свого коріння, йому болить серце за людей, він висловлює це у віршах.

Скрутили

електричними дротами руки

вольності козацькій!..

Закували

святу землю

в залізний панцир!..

Стогне «ревучий» Дніпр

у полоні

бетонних

страхіть… (Запоріжжя)

Молодий літератор не втомлюється вдосконалюватися і шліфувати свою майстерність. Видавши дві поетичні збірки Антон Антонюк наполегливо опановує прозу. Маємо сподівання, що його робота також знайде свого читача. А поки що щасливий лауреат, із оберемком квітів на руках, погодився відповісти на кілька запитань.

- Як воно – бути лауреатом?

- Не знаю, спати хочеться. Я ще не зрозумів.

- Ти думав про почуття, які виникатимуть на сцені?

- Я думав, що мене «мандражка» битиме, а воно так і було. Значить, я вгадав. Сцена людей багато, бували у мене виступи перед великою аудиторією, та більше до вподоби читати вірші у камерній обстановці.

- Але якщо ще доведеться читати вірші з такої сцені то ти проти не будеш?

- Ні, звичайно. Я люблю виступати, бо після кожного виступу йде релаксація і стан легкого сп’яніння.

- Над чим працюєш зараз?

- Пишу прозу, хочу спробувати себе у нових жанрах.

- Хочеш ще одну премію?

- Так і не одну. Треба замахнутися на «Нобеля».

- Ти відчуваєш, що став популярним?

- Я завтра прокинуся і це зрозумію чи це так.

- Що побажаєш початківцям?

- Бути наглим і не соромитися!

Ти

оголосив собі війну…

Ворог твій –

ти сам!..

Переможних салютів

не жди –

себе перемогти важче,

ніж найлютішого ворога…

Ти – слабкий…

коли ворог твій –

сильніший за себе…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Біла Церква,премія ім. Вінграновського,Антон Антонюк
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.