Про євреїв в Україні - або дуже добре, або ніяк? За що мене з "ТЕКСТІВ" виперли)

1 марта 2013, 13:49
журналіст
0
334

Якщо єврей не правий, єдине що довзовлено українцю - вибачитися перед ним. Інакше затаврують нацистом-антисемітом. Сіонізму в Україні - так! Українському націоналізму - НІ!

Предтечею нинішніх «Текстів» («ТEXTY.org.ua») був громадський портал «За Україну!» (ZaUA.org). Його фінансуванням опікувався лідер однойменної партії В’ячеслав Кириленко. Сприйнявши сайт ідеологічно, ментально й тематично близьким мені, почав надсилати редакції свої дописи. Вони регулярно і без найменших проблем з’являлися на електронних шпальтах Інтернет-видання.

Згодом моя активність була оцінена наданням можливості власноруч розміщувати матеріали у блогах. Про це повідомив мені головред порталу Роман Кульчинський в електронному листі, де відзначив, що мої творчі доробки завжди змістовні і цікаві.

Та на жаль, невдовзі через фінансові труднощі сайт припинив існування. Одначе пауза виявилася недовгою. За певний час завдяки ентузіазму редакції сталася реінкарнація у вигляді «ТЕКСТІВ» з тими ж  дописувачами та збереженим раніше розміщеного на «ZaUA.org» контенту. Тільки вже без спонсорських коштів. Я повторно отримав право вести блог, а незабаром мене допустили до розділу «новини».

Враховуючи те, що сайт в силу об’єктивних причин ніколи не конкуруватиме з відомими й авторитетними інформаційними ресурсами в жанрі класичних новин, свідомо наважився на відхилення від стандартів новинарської справи. Подавав факти, супроводжуючи їх власними оціночними судженнями й коментарями. При цьому повідомлення були завжди підписані, тобто читач знав, хто автор текстів і що вони не є редакційними.

Якось під одним з моїх повідомлень, до речі, якраз позбавленим власних оцінок – це була заява громадської організації – виникла суперечка. В деяких з  зареєстрованих відвідувачів виникли запитання щодо благонадійності очільника ГО. Бо сама заява – проти Януковича, а керманич виявився колишнім регіоналом, що мені не було відомо (текст надійшов зі Львова, а я ж – дніпропетровець).

Одначе я наполягав, що і в такому випадку відозва заслуговує на оприлюднення й подальше поширення, а сам факт її появи є достатнім інформаційним приводом для новини. Також зауважив, що на те коментарі й існують, аби обговорювати повідомлення, в тому числі доповнювати надруковане, з чим відвідувачі «ТЕКСТІВ» блискуче впорались.

Розгорнулася велика дискусія, яка вийшла далеко за рамки теми розміщеної новини. Зокрема, мене критикували за вище зазначений авторський стиль викладення матеріалу в розділі «новини». Я навів свою аргументацію. Більше того, в одному з коментарів редакція погодилася з правом на існування такого експерименту в тому вигляді, який він мав місце в моїх новинах.

І все було б нормально, а суперечку можна було б вважати, хоча й місцями занадто емоційним, але корисним для всіх сторін обміном думок, таким собі робочим моментом з випускання накопиченої пари, якби не вступ у полеміку відвідувача за ніком «Владімір» з Харкова. З ним я вже мав неприємність спілкування на іншому ресурсі – одному з проектів УП «Народна правда», нині – «Народні блоги».

Там ми не на жарт зійшлися в словесному двобої з дуже чутливої й знакової для всіх українців теми, а саме – Голодомору. «Владімір» навідріз відмовлявся визнати Голодомор геноцидом українців. Він рішуче відкидав етнічну складову злочину сталінізму проти людяності, скоєному в Україні та на інших територіях СРСР з компактним проживанням українців. Мовляв, Голокост – так, це однозначний геноцид конкретно проти євреїв. А що Голодомор був проти українців, аж ніяк не погоджувався.

А ще казав, що в українському законодавстві  немає такої норми, яка б визнавала неправомірним заперечення саме Геноциду українського народу. Голодомор не визнавати – так, неправомірно, погоджувався «Владі мір», але в жодному разі не Геноцид. При цьому те, що Голодомору дається чітке визначення саме як Геноциду, для «Владіміра» не було аргументом.

Тема Голодомору-Геноциду стала далеко не єдиною, через яку я сперечався з «Владіміром» на «Народній правді». Ми говорили про багато речей. Приміром і про те, чому найбільший в світі єврейський культурний центр «Менора» має бути в Дніпропетровську – українському (хоча й з окупаційною назвою) місті на Дніпрі, а не, скажімо, десь в Тель-Авіві, Хайфі чи Єрусалимі. А ще я ставив питання, наскільки доречно, вчасно і коректно возвеличувати одну націю на землі іншої, української, в даному разі – титульної, та ще й тоді, коли  по відношенню до неї не відновлено історичну й національну справедливість.

Система аргументації, а також світоглядні орієнтири опонента дали мені підстави припустити про його єврейське походження. В результаті моя позиція була визнана «Владіміром» жорстко антисемітською, більше того – нацистською.

Це, нагадую, стосувалося «Народної правди». Тому поява цього ж «Владіміра» з повчаннями, як мені слід поводитися вже на «Текстах», та ще й в розпал вищезазначеної дискусії, стала останньої краплею, що, роз’ятривши душу, переповнила чашу мого терпіння.

Тоді я сказав, що не маю потреби вислуховувати нотацій від «сіоністської морди» (може «пики», «рила» чи ще якось, вже не пам’ятаю), яка, зневажаючи українців, не визнає Голодомор Геноцидом, і для якої існує лише один геноцид – єврейський Голокост.

Прояв національного обурення з мого боку був негайно покараний редакцією накладанням на мене семиденного бану. Так, визнаю провину. Але я образив одного «Владіміра», а хіба його слова не є образою для всієї нації, в тому числі і мільйонів співвітчизників, які були закатовані штучним голодом через те, що вони українці?

Спасибі, до речі, тим з коментаторів, хто висловив мені своє співчуття й розуміння. І такі теж були на «Текстах».

Після цього на тривалий час – понад рік – перестав вести на «Текстах» свій блог. А наприкінці минулого, згадавши про сайт, вирішив про всяк випадок перевірити, чи працює ще там мій логін і пароль. Спробував. Виявляється, так. Ну тоді, думаю, відновлю дописи. Тим більше, мені завжди є про що сказати.

Невдовзі трапився другий інцидент. «Тексти» відверто розсмішили мене своєю редакційною правкою в матеріалі, присвяченому партійній полігамії головної дніпропетровської політичної клоунеси, депутату облради Вікторії Шиловій.

Зокрема, там була така фраза:

«Ця жінка, коли їй вказують на двері в одній партії, по дорозі до дому вступає в другу, лягає спати вже з третьою, дивиться сон про четверту, прокидається з п’ятою, протягом дня стає членом шостої, а ввечері все знову повторюється. І так без кінця».

Редакція «сайту для думаючих людей», яким називаються «ТЕКСТИ», наклала табу на виділені слова. Замість них в тексті з’явилося «цензуровано редакцією». Але хіба не зрозуміло, що це очевидна метафора? Невже хтось міг сприйняти написане, що називається, в натурі? Це ж треба було до цього допетрити!

Додало сміху те, що «лягати спати» редакція, бачите, не пропустила, а от «прокидатися» з котрою за ліком партією – дозволила. Якщо, подумав я, «лягати спати» не можна, а «прокидатися» – нормально, то вирішив замінити цензуровані слова на «засинає». Так і залишив.

Наступного разу «Тексти» здивували критичної заміткою від редакції з приводу рішення опозиції у відповідь на зневажливі до української вишиванки вислови Чечетова, прийти наступного дня до ВР в національних сорочках – «Тролінг Чечетова вдався, тепер замість персонального голосування ЗМІ пишуть про вишиванки».

«Тексти» на повному серйозі звинувачували опозицію, що та повелася на провокацію регіонала і прийшла у вишиванках, а треба було, як йшлося в редакційному блозі, проігнорувати його, бо прийшовши в народному одязі, опозиціонери відволікли увагу ЗМІ від головної мети блокади ВР – боротьби проти кнопкодавства. Тепер, як писали «Тексти», топ-темою стали вишиванки, а не порушення Конституційної норми щодо персонального голосування. З’явився, бачите, інформаційний шум, який заглушає головне.

У відповідь написав коментар, де висловив нерозуміння обвинувачень, висунутих “ТЕКСТАМИ” на адресу опозиції та  вишиванок:

“Чесно кажучи, для мене так і залишилося незрозумілим, чим же завинила опозиція і які до неї претензії? Що значить “Військо” меншості кинуло позиції і з улюлюканням за ним погналося. На це і розраховували“? Ніякі позиції воно не кидало і не за ким не погналося. Воно робить те, що і робило, тільки у вишиванках, продовжуючи наполягати на персональному голосуванні. А що, у вишиванках це робити не можна? Вже буде не той ефект? Хто таке сказав і як до цього можна було додуматися? Невже краще було б отримавши плювок в національну гідність втертися і зробити вигляд, що нічого не трапилося? Прихід у вишиванках в Раду після зневажливих українофобських висловлювань чечетова є вдалим креативом. Чому б ні? При цьому ударівці лишаються у своїх червоних светрах. Але всі, хто б у чому не прийшов, однаково продовжують стояти на своїй позиції щодо персонального голосування. В чому проблема?”

Але все перевершив останній «анекдот» від «ТЕКСТІВ»: редакція вилучила мій матеріал «Леніни в Україні – це все одно, що «гітлери» в Ізраїлі» та взагалі позбавила права ведення блогу. Допис з’явився після прем’єрного на «Інтері» ефіру «Шустер-live», який серед іншого запам’ятався брутальним випадом харківського мера-українофоба Кернеса проти українських патріотів-«свободівців», що повалили «ілліча» в Охтирці, та настановами ведучого без українського громадянства, як українці мають толерувати пам’ятники україножеру.

Вочевидь редакція розцінила текст написаним мовою ворожнечі. А якщо йдеться про ворогів державності й українофобів, то яким він має бути? Жорстко написав? А Кернес сказав як – люб’язно? Він був сама толерантність?

А Шустер зі своїми нотаціями українцям про Муссоліні і про «леніних»? Чи потрібно було не помітити цього і промовчати?  Невже українець не має права на адекватну відповідь?  Тобто після плювка в обличчя українцю дозволено лише витиратися й дякувати? Євреям можна бути запеклими українофобами – це їх «святе право», а українцям висловлювати своє обурення з цього приводу – зась? Тим більше, на відміну від Кернеса, який прямо грозив фізичною розправою за посягання на «ілліча», я й близько нічого такого не пропонував. Лишень міркував, як таке антиукраїнське неподобство можна терпіти на українських екранах?

То може, за думкою редакції, якщо людина – єврей, то вона автоматично не підлягає критиці? А чого так?

«Тексти» декларують себе сайтом для думаючих людей, тож я і запропонував замислитися: якщо захищати «ленінів» в Україні й грозити «ламати руки і ноги» за них – нормально, то чому б не спробувати встановити «гітлерів» в Ізраїлі? Якщо «ленін» – «частина української історії», яку треба берегти, аби не розколювати народ, то чому б так само не записати в частину єврейської історії «гітлера», за Голокост, чим «консолідувати» всіх євреїв Ізраїля й світу?

Цей матеріал розмістив у своїх блогах на інших сайтах. На «Politiko.ua» його прочитали близько шестисот відвідувачів (це пристойна для ресурсу кількість), а в оцінках: 20 голосів «за» і лише 1 «проти» – так проголосував один з сучасних прибічників леніна-сталіна, людина, що сповідує відверто антиукраїнські погляди. Півтисячі зацікавились дописом на «Кореспонденті». Схвалили 10 (голосів «проти» не передбачено, немає відповідної графи чи віконця).

Редакція «Текстів» пише, що не любить нудних матеріалів. Мій про «леніних» таким точно не був. Аж ніяк. І зрозуміло, не залишив байдужими читачів. На «Політико» – сім десятків коментарів, на «Кореспонденті» – півтори сотні.

І на завершення ще декілька штрихів. Коли лазаренківська газета «Дніпровська правда» заміткою «Каждому – свое?» за білборди з івритом, що з’явилися на вулицях Дніпропетровська, нагадала євреям про… Бухенвальд (!) і пригрозила скінхедами, я сприйняв своїм професійним та громадянським обов’язком рішуче заявити про неприпустимість, нелюдськість й абсурдність подібних закидів в статті «Бухенвальд на Дніпрі».

Причому так здорово написав, що міжнародну відзнаку за це отримав від Східно-Європейського Інституту Розвитку під орудою пані Мрідули Гош  – диплом про здобуття другого місця в номінації «краща публікація в Інтернет-ЗМІ» в рамках конкурсу «Екологія мови на підтримку розмаїття культур», що проводився 2008 року СЄІР за підтримки посольства Королівста Норвегії в Україні.

Одначе коли я вважаю, що окремі євреї чи відомі й знакові представники їхньої громади поводяться некоректно, я теж не соромлюся про це заявити. Як от, приміром, у статті на «Телекритиці» «Дорогим-любим катам від вдячних нащадків їхніх жертв». Примітно, що в ній теж ішлося про леніних – того, що на Бесарабці в Києві, і його колегу на головній площі Дніпропетровська як «частину історії», а також про зверхньо-зневажливе, навіть іронічне ставлення до українського Голодомору в репортажах «Приват-ТБ» (9 каналу) Ігоря Коломойського.

Прикро констатувати, що отримувати професійні нагороди в Україні можна лише за захист євреїв, але в жодному разі – не українців. За таке тут позбавляють права вести блог й анулюють акаунти навіть в Інтернет-виданнях, які претендують на визначення патріотичних.

Висновки. Слава євреям, які допомагали виборювати українську незалежність в УПА й ганьба тим, що не визнають Голодомор Геноцидом українців і захищають кривавих тиранів, чиї руки по лікті в українській крові, у вигляді пам’ятників в Україні. Шана і повага до одних євреїв не виключає критики інших.

Я ж не заперечую Голокост. Співчуваю. Сумую. Засуджую. Чому ж не чую підходящих слів жалю й розуміння від євреїв щодо українського Голокосту? Чи багатьох євреїв-сучасників ви знаєте, хто б мав адекватне ставлення до Голодомору? Я лише одного – українського поета, перекладача, публіциста Мойсея Фішбейна.

Україна визнає Голокост, чому ж не визнає Голодомор геноцидом держава Ізраїль? І це при тому, що за кількістю праведників – тих, що ховали євреїв від німецьких нацистів – Україна посідає четверте місце в світі. А в Дніпропетровську постала грандіозна «Менора». Проте незважаючи на все це з шустерівських та інших вуст на українському ТБ продовжують звучати звинувачення українців в Голокості, а Бабин Яр подається як виключно чи головним чином єврейська трагедія, українці ж, в тому числі діячі ОУН, які були розстріляні там же, не беруться до уваги.

Не думаю, що замовчування таких тем і відсутність пропорційної реакції на відверті антиукраїнські випади з боку українських та світових євреїв – правильний шлях, який здатний вирішити проблему. Отже нагадуватиму про неї і надалі. Так, як того заслуговуватимуть опоненти.

Лехаїм!

Р.S. Цікаво, з якого сайту мене випруть за євреїв наступного разу? Вже маю певні припущення. Потім скажу, чи був правий. Стоп. А як же ви тоді прочитаєте? Ну, думаю, здогадаєтесь…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.