Що у лісі здохло

4 марта 2013, 11:02
0
257
Що у лісі здохло

Тиха година данського кіно

Ясноокий Томас Вінтерберг носить суцільну біляву брову, без якої був би надто схожий на випускника котрогось бойзбенду. У 90их Вінтерберг скуштував слави як співзасновник проекту «Догма 95» і режисер радикального фільму «Торжество» (1998). Однак, погравшись із ручною камерою й вхопивши приз журі в Каннах, ще замолоду Вінтерберг став тим, що по-простому зветься «уже не той». Після тривалого періоду експериментування з формою і змістом, 2012 року він все ж таки повернувся до дечого з того, за що його й полюбили критики: рідної Данії та старої-доброї теми педофілії.

«Полювання», як і тріумфальне «Торжество», є камерною драмою, дія якої розгортається в обмежених часових та просторових рамках. Сюжет крутиться довкола змученого розлученням і зміною роботи чоловіка, якому, на додачу, не поталанило стати об’єктом громадського осуду. Здавалося б, це лише історія про «народ проти педофіла», та Вінтерберг маніпулює поняттями жертви й нападника, перекручує їх, немов вологу ганчірку, витискаючи зі своїх героїв усі рідини: від сліз до крапельок змішаних з кров’ю сопель. За неповні два місяці з улюбленця місцевих мешканців мужній інтелектуал перетворюється на загнаного у безвихідь кафкіанського жука.

У «Полюванні» постановник розколупує набубнявілий гнійничок на личку зразкового громадянського суспільства – його тихе й затишне передмістя, що кишить середнім класом. Проте Вінтерберг багато в чому лише вторує Трієровому «Доґвілю», провокуючи «маленьких», врівноважених європейців на відчайдушні й анітрохи не байдужі вчинки. Данці також плачуть, а надто, якщо спокусити їх пікантною історією про сусіда.

За Вінтербергом, толерантний данський соціум наскрізь лицемірний і не здатен захистити по-справжньому беззахисних людей, мовляв, груди європейської демократії обороняють тільки те, що першим впадає в вічі, й далеко не завжди потребує тої оборони. А жителям нудного села також час від часу потрібна розвага, цікавіша за просте відстрілювання диких тварин.

«Полювання» – це класична історія з бездоганною, як за підручником виписаною драматургією. Вінтерберг грається тільки з героями, і не знущається з будови фільму. Його кіно зрозуміле, послідовне й практично сімейне. Доволі правдоподібне навіть, якщо забути про усі ті історії з новин, де мешканці котрогось австрійського містечка протягом 24 років не помічали, що сусід тримає в підвалі власну дочку. Якщо у Вінтерберговому «Торжестві» йшлося про слона у кімнаті, то у «Полюванні» цього слона забивають і готують з нього рагу з духмяними приправами.

Томасу Вінтербергу лише 43 роки, він данець, і, очевидно, потрібен кінематографічному світу тільки як режисер з тої незрозумілої, розпусної й «прогнилої» Європи. Він уже виставляє освітлення в своїх фільмах, працює з кінозірками й турбується про підсилення драматизму відповідною музикою. Хтось скаже «спопсовів», а хтось – що вгамувався.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: кіно,рецензія,полювання,Вінтерберг,jagten
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.