КІНЕЦЬ НАРОДНОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ

14 марта 2013, 15:18
0
254

ласкаво просимо до олігархічного капіталізму

Розроблений та оприлюднений проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо обов’язкового продажу акцій  акціонерами на вимогу акціонера-власника 95 і більше відсотків акцій товариства)”, викликав певні роздуми щодо аналізу можливих наслідків від його прийняття.

В процесі приватизації загальнодержавної соціалістичної державної власності, розпочатої з початку 90-их (коли, за задумом, з декількох можливих варіантів приватизації, був обраний найбільш оптимальний на той час: який унеможливлював би повернення до комуністичного минулого через створення класу приватних власників в Україні) був обраний шлях розподілити загальнодержавну соціалістичну власність кожному громадянину України через майнові приватизаційні сертифікати, які у свою чергу мінялися на акції приватизованих підприємств. Підсумком такої малої та масової приватизації на початку 2000-их років стало створення близько 34-ох тисяч акціонерних товариств з 12 млн. акціонерів. Хоча, з часом, як завжди масовість виявила свої вади швидкої та інколи примусової приватизації, особливо у торгівлі, громадському харчуванні. На середину 2000-х років з 34 тис. акціонерних товариств близько 10 % були “мертвими”. Та й по відношенню до малої приватизації, акціонерна форма виявилася задорогою і часто, на практиці, не посильною. Тому приведення у відповідність до Закону України  “Про акціонерні товариства” від 2008 року, в частині реорганізацій в публічні та приватні акціонерні товариства було необхідним та обґрунтованим кроком. І вже, під час реорганізації на яку, на жаль, із запізненням на декілька років, відреагувала Національна комісія цінних паперів та фондового ринку, на підприємствах з власниками пакетів акцій у 95-98 % була досить стандартна ситуація, коли був один власник у 98 % та трудовий колектив від кількох сотень до кількох тисяч працівників, які складали 2-3 % акціонерів.

Правда, тоді комісія грала в соціальну справедливість, популізм, ускладнювала процес реорганізації голосно декларуючи турботу про дрібних акціонерів. Наразі ситуація змінилася. Чи може, у команди Ахметова, до якої відносять нинішнього Д. Тевелєва змінилися пріоритети та завдання? Судячи по законопроекту, розробленого Комісією постає конкретне завдання завершити 100 % концентрацію пакетів акцій у руках крупних акціонерів.

Спробуємо спрогнозувати можливі наслідки прийняття такого законопроекту.

Перше. Хто виграє? Без сумніву власники крупних пакетів, які позбуваються зайвих формальних процедур при діяльності акціонерних товариств. При такій концентрації збори акціонерів, наглядова рада, прийняття важливих рішень, спрощуються та здешевлюються. Обмежується можливість, навіть мінімальної гри біржових спекулянтів, класичних рейдерських схем впливу на ситуацію через купівлю мінімального пакету акцій тощо.

Не все погано для дрібних акціонерів, якщо врахувати, що вплив на прийняття рішення власника 98 % пакету був на практиці відсутній, дивіденди, виплачувались мінімальні або, у більшості випадків – реінвестувалися. Тому, враховуючи, що у законопроекті закладений досить цивілізований варіант ціноутворення акцій до обов’язкового продажу, є шанс отримати хоч якісь реальні кошти за свої акції.

Спрощується життя для регулятора, менше скарг, проблем із звітністю, контролем за діяльністю та функціонуванням акціонерних товариств.

Друге. Хто програє? Якщо говорити стратегічно – програє ринок, ринкові інститути (починаючи від торговців і закінчуючи біржами), виведення з лістингу бірж, активів інвестиційних компаній, торгівців, акцій безумовно цікавих та успішних компаній вплине негативно на  результати їх діяльності. Але, якщо говорити в масштабах країни, то прийняття даного законопроекту поставить крапку у так званій “народній приватизації”, коли широкі маси трудящих, формально, раз в рік, мали можливість хоча б побачитись із фактичним власником чи їх представниками на зборах акціонерів, покричати-пошуміти, висловити своє незадоволення яке водночас жодного впливу на прийняття власником рішення не мало. Але, при цьому була формальна ілюзія впливу на прийняття стратегічних рішень дрібними акціонерами. Та час гри в демократію закінчився, наступають суворі капіталістичні будні з централізацією і капіталізацією, жорсткою вертикаллю прийняття і виконання менеджерських рішень де не має часу на ілюзорні демократичні ігри.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.